Розділ «Зі збірки «Інший, той самий» (1964)»

Навік прощайте, ніжні руки, скроні, —

тобі лишились спогади безсонні

і тоскні днини, повні пустоти.

Собі самому, наче закляття,

твердиш: чого не мав, те не пропало.

Але одної мужності замало,

щоб вивчити науку забуття.

Троянда — символ — серце рве, і схоже,

мелодія гітари вбити може.

II

Щасливим вже повік не буть мені.

Байдуже. Стільки є всього на світі.

Я знаю, глибини в єдиній миті

більш, ніж у морі. Довгі тільки дні,

але життя коротке. І на нас

жде темне диво — смерть: напоготові

це море, ця стріла, щоб од любові,

від місяця і сонця водночас

звільнити. Щастя, що давала ти

і відібрала, викреслю оманне.