Розділ «Зі збірки «Інший, той самий» (1964)»

А що коли душі моїй відкриті

секрети її віри й твердоти:

вона безсмертна й здатна осягти

і справдити спроможна все на світі.

За віршем цим і ревністю, одначе,

безмежний Всесвіт жде мене терпляче.

До меча у Йоркському соборі

В мечі своїм живе герой один,

що вмер давно; здіймав його доволі

на морі часто і на суходолі

(хоч врешті марно) проти смерті він.

Смерть також марна. Ось цей чоловік:

з Норвегії білявий і нещадний

прибув сюди на поклик долі владний,

меч — його символ та ім'я повік.

Він вмер на чужині давним-давно,

та меч рука стискає все одно,

і перед ним я — тінь і порохно,

я — тільки мить, і — повторю стократ —

ця мить — лиш попіл, а не діамант,