Розділ «Зі збірки «Місяць навпроти» (1925)»

На обрії передмістя

Пампо,[6]

я вдивляюсь в твою широчінь, що затоплює

                                                                  передмістя,

я сходжу кров'ю з твоїми заходами сонця.

Пампо,

я чую тебе в завзятих переборах гітари,

на оглядових вежах і в стомленому пихтінні

машин, які повертаються з літа.

Пампо,

атмосфери кольористого патіо[7] досить,

щоб відчути тебе своєю.

Пампо,

я знаю, крають тебе

борозни та провулки, і вітер, що тебе робить іншою.

Пампо — стражденна й мужня — ти вже на небі.

Не знаю, чи ти є смертю. Знаю: ти в моїм серці.

Рукопис, знайдений у книзі

Джозефа Конрада