Розділ «Зі збірки «Незбагненна троянда»(1975)»

Я

Ось череп, таємниче серце, карк,

дороги крові — їх не бачать очі,

і лабіринти сну, Протея ночі,

а ще, звичайно, тельбухи й кістяк.

І все це я. А ще невірогідне:

я також пам'ять і про меч один,

і про самотнє сонце призахідне,

що перейшло у злато, морок, тлін.

Я той, хто виглядає кораблі,

я — старовинна книга чи картина,

якій набриднув час, я — та людина,

що заздрить всім, хто вже лежить в землі.

Але найбільш вражає те, що в тиші

слова складаю саме я у вірші.

Космогонія

Ані пітьми, ні хаосу. Пітьмі

потрібні очі, щоб у них завмерти,

як тиші й звукам — вуха, як предмети