Розділ «Частина п’ята»

Він сів у машину з великою обережністю і скинув окуляри. Він був блідий. І вона визначила з його червоних очей, що він плакав. Тоді він притягнув її до себе, стиснув в обіймах. Спочатку їй здалося, що вона тремтить, але зрозуміла, що дрож іде від його тіла.

– Як…

– Добре, – сказав він, не випускаючи її з обіймів. – Усе добре.

Вони сиділи мовчки, вчепившись одне в одного, наче тільки так могли втримати рівновагу. Їй хотілось розпитати його… але не зараз. Буде ще доволі часу для цього пізніше.

– Що тепер? – прошепотіла вона.

– Тепер, – сказав він, обережно відпускаючи її, і випростався, стиха застогнавши, – тепер усе тільки починається.

– Величенька валіза…

Він кивнув на заднє сидіння.

– Тільки найнеобхідніше, – усміхнулась вона, штовхнула диск у програвач CD і вручила йому мобільний телефон. – Я за кермом на першому етапі. Будеш за штурмана?

Він подивився на дисплей мобільного, тим часом як механічний голос почав повторювати: «Ваш власний… особистий…»

– Тисячу тридцять кілометрів, – сказав він. – Орієнтовний час у дорозі – дванадцять годин і п’ятдесят одна хвилина.