Розділ «Частина п’ята»

– Я хочу дати їй зір.

– А прощення, ти хочеш його?

Симон знову міцно заплющив очі і похитав головою.

– Я не можу… Я не заслуговую на нього.

– Ніхто з нас не заслуговує. Людині властиво помилятись, а прощати – у божественній владі.

– Я ж тобі ніхто. Незнайомець, який забрав твоїх близьких.

– Ти Пірнальник, який завжди був з ними, але тебе не було на знімку.

Хлопець відгорнув піджак Симона і сунув фотографію у внутрішню кишеню.

– Візьми з собою в подорож, вони твої друзі.

Симон заплющив очі. Він подумав: «Отже, все, як треба…»

Слова Сина відлунювали під просторим склепінням порожньої церкви:

– …нехай усі земні і небесні боги помилують тебе і простять тобі твої гріхи.

Симон подивився на краплину крові, що впала з-під піджака хлопця на підлогу церкви. Він торкнув пальцем блискучу золотисто-червону краплину. Відчув, як краплина крові прилипла до його пальця; він підніс палець до губ і склепив очі. Він дивився зараз у спінений білий вир. Вода. Крижані обійми. Тиша, самотність. І спокій. Цього разу він не випірне на поверхню.

Після другого прослуховування запису за столом панувала така тиша, що Карі чула цвірінькання птахів за напіввідчиненим вікном у дальньому кінці ресторану.

Понтій Парр дивився на ноутбук, не в змозі повірити у почуте.

– Так? – запитав Хьоре.

– Так, – відповів Парр.

Адвокат витягнув флешку і передав її Парру.

– То ви упізнаєте, чий це голос?

– Так, – сказав Парр. – Його звати Арілд Франк, і він практично керує в’язницею суворого режиму Статен. Адель, перевірте, чи рахунок на Кайманових островах, який він згадує, справді існує. Якщо все, що він говорить, відповідає дійсності, ми на порозі величезного скандалу.