Розділ «Частина п’ята»

– Так. Кодове ім’я було Пірнальник.

– Пірнальник, так. Під цим ім’ям я зв’язувався з Твілінґеном. У ті часи одна людина мене так називала. Єдина людина в світі. То як же ти дізнався, що…

Сонні витяг з кишені піджака якусь картку. Підніс її Симонові перед очі. То була фотографія з цятками засохлої крові. На фото двоє чоловіків і жінка на тлі піраміди з каміння, усі троє молоді й усміхнені.

– Коли я був малим, я часто переглядав наш сімейний фотоальбом і там побачив цей знімок, зроблений в горах. Я запитав маму, хто він такий, цей таємничий фотограф з чудернацьким прізвиськом Пірнальник. І вона розповіла мені. Що то був Симон, третій з трьох друзів-нерозлийвода. І що вона сама назвала його Пірнальником, бо він пірнув, куди ніхто більше не насмілився.

– Таким чином, ти склав два і два…

– Франк не знав, що було два «кроти». Але те, що він сказав мені, розставило все на свої місця. Мій батько намірявся виказати тебе. Тому ти вбив його, перше ніж він устиг це зробити.

Симон моргнув, але морок наповзав із зовнішніх країв його поля зору. Попри це, він бачив чіткіше, ніж будь-коли.

– Тоді ти вирішив мене вбити. Ось чому ти зв’язався зі мною. Ти хотів бути впевнений, що я сам тебе знайду. Ти просто чекав на мене.

– Так, – сказав Сонні. – До моменту, коли я знайшов батьків щоденник і зрозумів, що він теж був «кротом». Що вас було двоє. Двоє зрадників.

– Тоді твій світ розвалився, і ти зрікся своєї місії. Не було більше підстав убивати.

Сонні кивнув.

– То що змусило тебе змінити свою думку?

Сонні мовчки подивився на нього. Тоді сказав:

– Твої слова. Про те, що відповідальність сина полягає не в тому, щоб бути схожим на свого батька, а в тому, щоб бути…

– …ліпшим за нього.

Здаля долинули поліційні сирени. Симон відчув у себе на лобі долоню Сонні.

– Ото й будь, Сонні. Будь ліпшим за свого батька.

– Симоне?

– Так?

– Ти помираєш. Ти бажаєш чого-небудь?