Розділ «Частина п’ята»

– Хіба ти не відчуваєш?

Білявий зробив крок уперед і звівся навшпиньки, практично ніс до носа з гостем.

– Спокій, спокій, – втрутився літній чоловік.

– Стули пельку, дідок, – сказав білявий, відгортаючи край піджака і сорочки молодого чоловіка.

Пальці білявого повільно обмацували в того пов’язку навколо пояса.

– Тут? – запитав він, коли його рука досягла боку молодого чоловіка.

У того на лобі, над окулярами, виступили краплини поту. Білявий штурхонув у пов’язку. Молодий чоловік розтулив губи, але й звуку не зронив.

– Ага, осьде воно! – загарчав білявий, вчепившись пальцями в плоть, і потягнув викручуючи.

Молодий чоловік хрипко застогнав.

– Бо, він чекає, – нагадав йому один з типів у чорному.

– Ага, – тихо сказав білявий, не відриваючи очей від хлопця.

Той важко дихав. Білявий натиснув сильніше. Самотня сльоза скотилася блідою щокою з-під сонцезахисних окулярів хлопця.

– Привіт від Сильвестра і Євґенія, – прошепотів білявий. Тоді він послабив хватку й обернувся до решти.

– Візьміть їхні портфелі і ведіть їх у залу.

Новоприбулі віддали свої портфелі й увійшли до обідньої зали.

Старший чоловік мимоволі уповільнив кроки.

Велетенська постать чітко вимальовувалась на тлі освітленого зеленкуватим акваріума, в якому шмигали туди й сюди барвисті рибки і виблискував кристал на великому білому камені з довгими пасмами водоростей, що гойдались у струменях бульбашок. На дні лежав омар, виставивши свої сталеві клешні.

– Як я тобі обіцяв… – прошепотів старший чоловік молодшому. – Оце він.

– А де ж «кріт»? – запитав молодий чоловік.

– Повір мені, він тут буде.