Розділ «Частина четверта»

Ларс Їлберґ крутнувся у своєму новому спальному мішку. Продавець на ринку довго і пильно вивчав тисячокронову банкноту, перш ніж прийняти її й подати покупцеві розкішний спальний мішок.

Їлберґ моргнув.

– Ти повернувся, – сказав він. – Господи Ісусе! Ти став індусом?

Голос його різко відлунював під склепіннями моста.

– Можливо, – усміхнувся хлопець і сів навпочіпки поруч з ним. – Мені треба десь переночувати.

– То просимо до господи. Хоча – на тебе глянути, – здається, ти міг би дозволити собі готель.

– У готелі мене знайдуть.

– У мене місця багато, і стеження немає.

– Можу я взяти трохи твоїх газет, будь ласка? Я маю на увазі, з тих, що ти вже прочитав.

Їлберґ реготнув.

– Бери мій вірний старий спальник. Він мені тепер служить за матрац.

Він витягнув з-під себе ветхий і брудний спальний мішок.

– А знаєш що? Ти бери новий, а я сьогодні пересплю в старому. В ньому залишилось забагато мене, якщо ти розумієш, що я маю на увазі.

– Упевнений?

– Так, старий спальник скучив за мною.

– Дуже тобі дякую, Ларсе.

Ларс Їлберґ тільки всміхнувся у відповідь.

І коли вклався знову, Ларс відчув приємне тепло, що йшло не із спального мішка. Воно йшло зсередини його самого.

Коли всі двері всіх камер одночасно замикались на ніч, здавалося, коридорами в’язниці пробігає важке зітхання.

Йоганнес Холден сидів на своєму ліжку. Для нього не було тепер жодної різниці, що він робив – сидів, лежав чи стояв: біль не відпускав у жодному положенні. І Йоганнес знав, що він не відпустить, а робитиметься щодня дедалі нестерпнішим. Його хвороба стала тепер відчутнішою. До раку в легенях приєдналась пухлина в паху, розміром з м’яч для гольфа.