Розділ сьомий

Хрущ розгубився.

— Який це великий будинок?

— Та ота хирлява халупа в заростях, — пояснили Вила. — З власної волі туди піде лише ідіот з довідкою із психлікарні. Та місцина зачаклована, ба більше: то небезпечна пастка.

Хрущ підозріло примружився на мене.

— Ходив до великого будинку? З ким?

— Ні з ким, сам, — відказав я, і побачив, як татко здивовано зиркнув на мене.

— Брехня! Я гадаю, що ти там був з оцим типом, — сказав чоловік, що тримав за шкірку Хробака.

— Та не вбивав я ніяких овець! — відчайдушно скрикнув Хробак.

— Стули пельку! — гримнув на нього фермер.

— Джейку, — звернувся до мене батько. — А як же твої друзі?

— А, батьку, то я тобі збрехав.

Хрущ провернувся до мене і люто сплюнув на землю.

— Попався, малий брехун! Я відшмагаю тебе ремінякою на очах у батька й усіх присутніх!

— Не чіпай його, — сказав батько, намагаючись говорити, як «суворий і справедливий батько». Хрущ матюкнувся і ступив до нього крок; на якусь мить вони завмерли, визвірившись один на одного.

— Стривай, Деннісе, треба спокійно розібратися у всьому, — почувся голос, і Мартін, відокремившись від натовпу, став між батьком та Хрущем. — Для початку розкажіть нам, що вам сказав ваш син, — звернувся він до мого батька.

Батько кинув на мене розлючений погляд.

— Він сказав мені, що піде у гості до своїх друзів, що мешкають по той бік острова.

— Яких друзів? — сердито спитав розлючений дядько з вилами.

Я відчув, що ситуація швидко погіршиться, якщо я не вдамся до рішучих кроків. Зрозуміла річ, я не міг їм розказати про дітей з притулку — вони однаково мені не повірили б, натомість я пішов на зважений ризик.

— Нікого там не було, — відповів я, з удаваним соромом опускаючи очі. — Я їх вигадав. То були удавані друзі.