Розділ сьомий

— Якщо хочеш — викликай. Але я в нормі.

— Саме через це я й не хочу, щоби ти вештався з отими сільськими реперами, — сказав він, бо серйозну батьківську розмову неодмінно треба завершувати якимось турботливим напучуванням.

— Ти мав рацію стосовно них, татку, — сказав я, хоча в глибині душі вважав, що жоден із них не здатен на таке жорстоке убивство. Хробак та Ділан «круто» розмовляли — тільки й того.

Батько сів за стіл напроти мене. Він страшенно втомився.

— Мені й досі цікаво, як можна примудритися вхопити сонячні опіки в такий сирий і холодний день?

Та ото ж. Сонячні опіки.

— Може, то у мене шкіра надто чутлива, — обережно припустив я.

— Іще раз повтори, може, я повірю, — сухо кинув він.

Нарешті він відпустив мене. Я пішов помитися в душі і думав про Емму. Потім почистив зуби — і думав про Емму, умивався — і думав про Емму. Потім я пішов до свого номера, витягнув з кишені яблуко, яке вона мені дала, і поклав на нічний столик, а потім, щоб ще раз запевнити себе в її існуванні, витягнув телефон і проглянув усі її фото, які зробив того вечора. Я дивився на них, коли батько лягав спати, дивився на них, коли вимкнулися генератори і коли не лишилося світла, окрім її обличчя на моєму маленькому екрані. Я лежав у темряві — і дивився.