Парасолька святого Петра

Дюрі, закам'янівши, непорушно втупився в неї, не в змозі вимовити жодного слова. Він відчував, що проти нього була сама доля. Один диявол ішов за ним, весь час підганяючи: «Шукай, шукай свою спадщину!» — другий йшов попереду, під'юджуючи: «Йди, йди, он-о вона де!» Але був і третій, найметкіший диявол: випередивши другого чорта, він вештався біля мети і, коли Дюрі до неї добувся, з глумливою посмішкою казав: «А тут-таки нічого й немає!»

Столарік холоднокровно, з величезною увагою розглядав ручку парасольки, ніби насолоджуючись роботою майстра.

   —  А що, хіба ручка і раніше така була? — запитав він.

   —  Ох, ні! Ця з чистого срібла, та й робота знаменита! Великий майстер робив її, Гусак з Бестерце. Будь ласка, роздивіться якнайкраще! Оце так смак, оце так стиль! Чи не правда, чудова річ? Уявіть собі, минулого року, поки я їздив на скленойські купелі, мої парафіяни приготували мені сюрприз. Від старої ручки відламалася кістяна головка, і нею вже майже неможливо було користуватися. Збирати на ручку почав такий собі Іштван Клінчок, це його заслуга. О, є ще віруючі християнські душі!

Потім він повернувся до Дюрі:

   —  Я познайомлю тебе з цим Клінчоком. Він і справді шановна людина.

Дюрі хотілося послати куди далі шановного Клінчока, — і було б із ким, тому що за спиною його знову де не взявся перший диявол, під’юджуючи: «Шукай свою спадщину!»

   —  Але ви, звичайно, зберегли і стару ручку? — запитав він з відродженою надією.

   —  Навряд, — відповів священик, — це була звичайна собі дерев'яна паличка; здається, стара Адамец випросила її тоді у Веронки.

(Напевно, вустами священика говорив середній диявол: «Ручка парасольки у старої Адамец»).

Тепер і голова зацікавився:

   —  А хто така ця Адамец?

   —  Моя стара куховарка, ось та, що ключі приносила.

Пан Столарік голосно засміявся, навіть сльози

з очей покотилися, так він щиро сміявся. Цей сміх відлунювали кам'яні плити та стіни церкви, і, здавалося, реготала уся церква.

Коли вони вийшли з церкви, і отець Янош пішов сховати ключі, пан Столарік вийняв загорнені у цигарковий папір обручки, тицьнув їх Дюрі у долоню і з легким гумором сказав:

   —  Якщо дотримуватися твоєї попередньої логіки, тепер треба одружитися на старій Адамец. Ось обручки, йди швидше, заручися з нею!

Дюрі не відповів на в'їдливу насмішку і, знервований від сумнівів, удерся на кухню, де стара служниця смажила в цей час млинці на плиті, полум'я якої шугало через конфорку.

   —  Послухайте-но, Адамец, куди ви запроторили стару ручку церковної парасольки?

Куховарка спершу досмажила млинець, обережно вивалила його на дерев'яну таріль, де вже височіла велика гірка млинців, і тільки потім звела очі: хто це до неї звертається?