Парасолька святого Петра

   —  А навіщо?— відповів Дюрі. — Адже скарб я можу дістати тільки після весілля.

   —  А чому не до нього?

   —  Тому що я з дуже багатьох причин не хочу розкривати історію парасольки.

   —  А чому саме?

   —  Перш за все тому, що священик став би загальним посміховиськом.

   —  Яке тобі діло до священика?

   —  По-друге, тому, що це було б непорядно по відношенню до Веронки: вона подумала б, що я хочу на ній одружитися тільки через парасольку.

   —  Але ж вона однаково потім про це дізнається.

   —  Я їй ніколи не скажу.

   —  А є у тебе ще які-небудь причини?

   —  Є. Може статися, що вони не віддадуть банківських чеків, адже чеки неіменні, — чим я доведу, що вони мої? Скоріше вони належать тим, у кого в руках. А може, я й дівчини не дістану: якщо там лежить таке багатство, як ми думаємо, вона на кожний пальчик знайде по магнату.

У Веронки запаморочилося в голові. їй здавалося, що саме так забивали цвяхи в тіло Ісуса Христа... Саме так. Вона мало що зрозуміла з тих безладних розмов про парасольку, банківські чеки, багатство. Яке багатство? Але одне їй стало ясно: вона є лише засобом для досягнення якоїсь таємничої, незбагненної мети.

   —  Добре, добре, — знову почав голова після деякої паузи, — справа і так була заплутана, але найбільші ускладнення, можливо, ще попереду.

   —  Ет, та що там ще може статися? — невпевнено запитав Дюрі.

   —  Не перебивай мене зараз: дочекайся, коли вдарить грім. Перш за все з'ясуємо, чи любиш ти дівчину?!

Бідолашна Веронка затремтіла у своєму сховищі, як пташка, якій дошкуляє холод. Вона заплющила очі, немов приречений до страти, що повірив безглуздому інстинкту, який підказує йому, ніби занесена сокира не така страшна, коли її не бачиш. Ой лишенько, що ж він на це скаже?

   —  Думаю, що люблю, — невпевнено відповів Дюрі. — Вона така гарненька! Хіба вона вам не подобається?

   —  Чому ж ні, адже і я не з хлібної м'якушки зліплений. Але питання в тому, чи освідчився би ти їй, якби не ця історія з парасолькою. Відповідай одверто!

   —  Мені й на думку б не спало!

З сусіднього приміщення почувся стогін і слідом за ним гуркіт, неначе впало щось тяжке.