Парасолька святого Петра

   —  Ця ручка мене зовсім не обходить!

   —  Овва! Отже, тобі потрібна дівчина? А тим часом перед обідом ти мені казав зовсім інше.

Дюрі знизав плечима.

   —  Коли то було! Тоді я ще й сам не знав.

   —  А тепер ти знаєш?

   —  Тепер знаю, — коротко відказав Дюрі.

   —  Гай-гай, — глузливо вимовив пан голова, — і коли це Амур запалив свій чарівний, вогонь! Адже зникнення

дівчини зовсім не свідчить про її великий інтерес до тебе.

   —  Ось тому-то я й відчуваю зараз усі пекельні муки. Ох опікуне, повірте, втрата спадщини здасться мені тепер майже дрібницею!

Голова був глибоко зворушений щирим горем юнака.

   —  Тоді це інша справа. Хай йому чорт, так би й казав одразу! Тепер і я тут залишусь. Ходімо пошукаємо маленьку, зазирнемо їй у вічі, дізнаємося, чого вона хоче.

Коли вони вийшли, на подвір'ї панував великий гармидер, але найдужче голосила, заламуючи руки, стара Адамец.

   —  Ой лишенько, знала я, що цим скінчиться! До казкової феї не можна й пальцем доторкнутися: бо, як туман, розтане. Ох, мила наша маленька панночка! Була вона Христовою нареченою, а її нареченою простого смертного зробили, от Ісус і покликав її до себе.

Столарік підскочив до неї і схопив за руку:

   —  Що ви базікаєте? Ви що-небудь чули?

   —  Та от, панночку, як собі хочете. Щойно жінка пастуха Гундроша сказала, що перед полуднем бачила нашу панночку, йшла вона лукою навпростець до річки Бєла Вода, і очі у неї були заплакані... Ох Господи, та ж кожному ясно!

Жінки і діти юрмилися біля дверей кухні — їх зігнала сюди чутка про те, що сталося. Одна з жінок також бачила Веронку біля садів, правда, ще вранці.

   —  Вона була сумна? — запитав Дюрі.

   —  Плакала.

   —  От лиха година! — прошепотів він у відчаї.