Парасолька святого Петра

Кальман Міксат

ПАРАСОЛЬКА СВЯТОГО ПЕТРА

Роман

З угорської переклав СЕРГІЙ ПАНЬКО

Київ

Видавництво художньої літератури

«Дніпро»

1983

Частина перша

ЛЕГЕНДА

ВЕРОНКУ ВІДВОЗЯТЬ

У Галапі вмерла учителева вдова.

Ще як ховали чоловіка її, учителя, то вже й тоді гробарям і на могорич не дісталося. А що-то тепер, коли й сама вдова пішла за ним слідом? Сяка-така коза, недогодована гуска та дворічне дівчатко — оце й усе, що залишилося по ній на цім світі. Гуску треба було годувати ще хоч би з тиждень, та, видно, й цього сердешній вдові не судилося. На гуску глянеш — подумаєш: поспішила, бідолашна жінка, умерти, а згадаєш про дочку — ні, надто пізно віддала Богові душу. Бо нащо тільки тій дочці й з'являтися на світ було? Хай би вже забрав Господь удову до себе разом з її нещасним чоловіком. (Що вже гарний був у нього голос!) Дитинка знайшлася зараз по батьковій смерті, через місяць або через два щонайбільше. Нехай би мені усох язик, коли б я про вдовицю що поганого сказав. І в думках не було такого.

Була вона хороша, статечна молодиця, та нащо їй було вже оте малятко? Наскільки легше було б на душі в неї, коли б вона, на той світ переставляючись, могла б і дитятко разом із собою забрати, аніж покидати його напризволяще.

Та й не випадало їй отаке, хай Бог простить.

Мали-бо вони дорослого сина, хвалити Бога, капелана. Був він добрий син, та тільки не допомагав іще матері, бо був лише капеланом у якогось убогого парафіяльного священика в далекій Словаччині. Аж ось тижнів зо два тому пішла чутка, ніби він одержав окрему парафію в невеличкому селі Глогові, що загубилося десь серед гір Шелмецбані та Бестерце. Знайшовся у Галапі меткий чолов'яга, пан Янош Капіцані, який замолоду наймався погоничем і тоді ж таки побував із своїми волами в тих місцях, тож із його слів виходило, що Глогова — то страшенна глушина.

Аж ось саме тепер, коли, ставши священиком, син міг би хоч трохи підтримувати матір, заманулось їй померти.

Та зараз хоч плач, хоч ні, а мертва однаково не воскресне, тож зазначу тільки, — на честь шановним мешканцям Галапа, — що поховали небіжчицю як належить. Щоправда, грошей на похорон зібрали замало, навіть козу довелося продати, щоб на все вистачило; та залишилася гуска, а що кукурудзи вже не було, вона скоро схудла, перестала задихатися, її незграбна хода, причиною якої було гладке черево, змінилася на колишню жвавість, словом, гуска була врятована від загибелі завдяки смерті іншої істоти. Така вже мудрість у Всевишнього, що, позбавляючи життя одного, дарує життя іншому, адже, повірте, до книг небесної канцелярії тварі розумні й нерозумні вписані однаково ретельно й опікуються ними з такою ж старанністю, як і королями та герцогами.

Творець бо мудрий, милосердний та всемогучий на віки й правіки, але ж пан галапський війт теж велике цабе. Відразу після похорону він розпорядився, щоб маленьке дівчатко, яке при хрещенні нарекли Веронкою, десятник щодня переводив по черзі із хати до хати і щоб господарі годували її як належить.

   —  І доки це отак у нас ітиме, пане війте? — гомоніла громада.