Парасолька святого Петра

Священик поглянув у той бік. В очі йому перш за все впала червона парасолька, а під нею — чорний солом'яний брилик з білими квіточками — ромашками — й сяюче личко. Усе це було таке знайоме: парасолька, брилик, ромашки і обличчя!

Він затремтів, немов це був сон, потім схопив адвоката за руку й вигукнув:

   —  Господи, моя Веронка!

Адвокат лагідно посміхнувся, схилив голову перед священиком і благально склав руки.

   —  Точніше, ваша Веронка! — виправився священик добрим голосом. — Якщо вона цього також хоче.

У цей час Веронка впізнала брата, вистрибнула з коляски і з веселим вигуком підбігла до нього.

   —  Я тут! Зі мною нічого не сталося! Боже, як ти, напевно, хвилювався! Наша коляска поламалася. Коли б ти міг бачити наших коней! Ото була пригода! Я привезла мадам Крісбай.

Священик обняв Ті. Він був радий, що вона нічого не знала про його біду. (Який чуйний цей адвокат Вібра, не захотів лякати дитину!)

   —  Добре, добре, серденько моє, ти мені потім розкажеш усе спочатку.

Але Веронка хотіла розповісти про все відразу: і про те, як поламалася у Бабесеку коляска, і про вечерю у Мравучанів, — тільки б не забути, дядечко Мравучан наказував передати від нього вітання! — і про перебіг сьогоднішньої подорожі, і те, як загубилися та знайшлися смарагдові сережки...

Священик поступово зрозумів зв'язок подій і лагідно урвав її мову:

   —  А ти дала що-небудь тому, хто їх знайшов?

Несподіване питання спантеличило її. Вона замовкла,

ніби в швидке колесо самопрялки встромили палицю.

   —  Ні, ні! Як ти міг подумати таке? — відповіла вона простодушно та засоромлено. — Адже це було б принизливо, та він і не хоче нічого.

   —  Дивно, адже він уже від мене дещо вимагає.

   —  Не може бути, — ошелешено вимовила Веронка, зиркнувши на Дюрі. (Якась дивна підозра, яку вона не змогла б висловити, почала поволі закрадатися до її серця). — А що він просить? — майже нечутно додала вона.

   —  Він багато просить!

   —  Багато? — полотніючи, перепитала вона тремтячим голосом.

   —  Він просить назад сережки, які знайшов, але разом із їхньою власницею, — урочисто сказав священик. — І я вже обіцяв йому!