Парасолька святого Петра

   —  Я трохи заспав і спав би ще й зараз, коли б не постукав слуга. Хоча краще було б, якби він почекав ще п'ять хвилин.

   —  Справді? — промовила пані Мравучан. — Вам снився такий чудовий сон? Що вам подати? Каву чи холодну печеню?

   —  Будь ласка, каву.

   —  Тож ви нам не розкажете, що вам снилося?

   —  Уві сні я одружувався. Точніше, сон урвався на сватанні.

   —  Ну і як? Відмова? — запитала Веронка, повернувши зацікавлено голівку, яку сьогодні робила ще прекраснішою розкішна корона з волосся, прикрашена ранньою гвоздикою.

   —  Ще невідомо, що могло б статися! Слуга розбудив мене у вирішальну хвилину.

   —  Хіба так? А я вже подумала, що не сподобався добрий козак красній дівиці, — сказала Веронка, переходячи на казковий стиль. — Як жаль, що ми тепер не зможемо про це довідатися!

   —  Клянусь, ви дізнаєтеся!

   —  Яким чином?

   —  Дуже просто. Я вам скажу.

   —  Ох, облиште! Адже сни не мають продовження з однієї ночі до іншої, як романи в газетах.

Дюрі випив каву, закурив і з таємничим виглядом, звернувши очі до неба, жартівливо вимовив з хмарки диму:

   —  Бувають і такі сни, ось побачите! А ви як спали?

Тільки цього й дожидала пані Мравучан! Вона миттю вхопилася за тему й детально розписала історію з кішкою, через яку Веронка не сміла вночі роздягнутися.

Дюрі уявив собі цю милу сценку, і душу його переповнив захват; Веронка соромилася і червоніла, Мравучан реготав, а його жінка не забула сказати кілька повчальних слів, як і годилося досвідченій, літній жінці.

   —  І хороше, моя голубко, буває потрібним лише до міри. Соромливість також шкодить, якщо її більше, ніж треба. Слід і до цього звикати! А як же воно буде, коли ви заміж вийдете, Моє серденько? От навернеться ваш чоловік у спальню і сам розшнурує вам ліф. Це все також у вас попереду.

   —  Ох тітонько, тітонько! Що ви кажете, тітонько!

Веронка затулила вуха, підхопилася і кинулася до кущів смородини. Невелика гілочка зачепилася за лиштву спідниці, смикнула і відірвала її.

Ну й шарварок тут знявся! Хутчій голку, нитку! Метушня збільшилася ще і від того, що коляску Вібра уже подали. Двоє гнідих коней нетерпляче трусили гривами у запрягу з мідними прикрасами. Еге! Непогане ремесло у адвоката! (Молодий ще, а вже заробив собі на такий запряг!)