Парасолька святого Петра

   —  На мою користь?

   —  Мене повідомили, що ви не можете одержати парасольку. Мій друг Грегорич просив, щоб я вам допоміг. Я охоче підпишу заяву про те, що я не давав парасольку панночці.

   —  Це дуже мило з вашого боку, але тут у мене немає ні паперу, ні чорнила. Ходімо назад до села!

   —  Це неможливо, у мене немає часу. Вам слід було б знати, що я стою на варті біля воріт, мені треба йти.

   —  Ну що ж мені тоді робити? Як отримати парасольку?

Знизавши плечима, святий Петро рушив стежкою далі, туди, де росла ожина. Біля величезного дуба усе ж зупинився й поманив Дюрі, щоб той підійшов ближче.

Дюрі підкорився.

   —  Знаєте що, друже, не мудруйте ви лукаво, одружуйтеся на Веронці, а разом з нею вашою стане і парасолька.

   —  Ходімо, — сказав Дюрі, міцно схопивши святого за мантію. — Посватайте її за мене!

Дюрі потягнув старця за собою, але в цю мить ззаду його наче схопила якась груба рука й почала трясти зі страшенною силою... Він прокинувся.

У двері стукали.

   —  Увійдіть, — із запамороченою головою машинально пробурмотів він.

Двері відчинив нечесаний, патлатий слуга Мравучана. Він широко позіхнув і сказав:

   —  Я прийшов за вашими черевиками.

Відганяючи сон, Дюрі протер очі. Був ранок.

У вікні сміявся сонячний промінь.

У пам'яті миготіли деталі зниклого сну. Дюрі здавалося, ніби він усе ще бачить у танучому тумані його примарні контури. Усе було таким свіжим та реальним. Якщо можна так висловитися, під ногами святого Петра ще шелестіла суха трава й урочисто звучав добрий голос: «Одружіться, мій друже, на Веронці, і парасолька буде ваша».

«Дивне сновидіння, — міркував Дюрі. — І скільки у ньому логіки! Адже це могло спасти на думку і мені самому!»

...Гай-гай, наче це не йому самому спало на думку! Ніч тільки наказала: «Лети, сон, склади йому доладну казку з того матеріалу, що вирує у ньому».

Коли Дюрі одягнувся, було вже нерано. Весь будинок Мравучанів гудів, ворушився, мов густонаселений вулик. Хто ніс цеберко, хто цідило (для надоєного молока), біля воріт, які зірвав із завіс нічний вітер, покурював Янош — кучер Дюрі, допомагаючи іншим дивуватися силі вітру. Помітивши свого пана, він зірвав з голови хвацького капелюха зі страусовим пером.