Парасолька святого Петра

   —  Запрягати?

   —  Ще не знаю. Гей, дівчино! Що, панночка прокинулася?

   —  Вони вже снідають у садку, — відповіла струнка, як серна, служниця, що несла каструлю з кип'яченим молоком. — Прошу вас сюди!

   —  У такому разі можеш запрягати, Яноше.

Дюрі знайшов усе товариство під горіховим деревом за великим круглим кам'яним столом. Вони вже кінчили снідати, і тільки мадам ще гризла грінки.

Його зустріли сміхом. Веронка задиркувато вигукнула:

   —  А ось і рання пташка!

   —  Я незгодний титулувати його ранньою пташкою, — заперечив Мравучан, — це скоріше мене стосується. Адже я і не лягав, ми до самого ранку грали в карти. Бідний Клемпа і досі ще спить з припечатаною бородою там, біля столу.

   —  Хіба можна так жартувати? — з докором сказала пані Мравучан.

   —  Доброго ранку! Доброго ранку!

Усі привіталися з Дюрі за руку, підвелася і Веронка, пустотливо схилившись перед ним:

   —  Доброго ранку, рання пташко! Доброго ранку! Але чому ви так на мене дивитеся?

   —  Дивлюся, — розгублено промовив Дюрі, не відриваючи погляду від вродливого обличчя дівчини,

як би це сказати... як ви виросли!

   —  За одну ніч?

   —  Вчора ви ще були дівчинкою.

   —  Просто у вас в очах ряботіло.

   —  У мене і сьогодні ряботить.

   —  Ви ще зовсім сонний. Хіба можна так пізно вставати?

Веселий задерикуватий голосок, неначе приємне лоскотіння, розворушив Дюрі, до нього прийшов добрий гумор, він став багатослівним, жартівливо боронячись від наскоків Веронки: