Парасолька святого Петра

   —  Гріх було б не вірити, — втрутилася пані Слімінскі. — Це не забобони: це все факти, які можна довести. Хто в це не вірить, той ні у що не вірить. Або чудеса Христа — істина, і тоді це чудо також істина, або...

Але закінчити вона не встигла, тому що мадам Крісбай, першою вставши від столу, заявила, що вона стомилася і йде спати. Усі попідводилися, і пані Мравучан повела мадам і Веронку у дві кімнати, що виходили у двір.

Біля дверей Дюрі підійшов до Веронки, яка і йому побажала добраніч, кивнувши голівкою.

   —  Вранці вирушимо чимскоріше? — запитав він.

З пустотливою покорою вона присіла, схиливши набік, неначе надламану, сніжно-білу шийку.

   —  Як вам буде завгодно, пане Хома невірний!

Дюрі влад їй жартома відповів:

   —  Усе залежить від того, наскільки довго будуть спати святі.

Веронка озирнулася з передпокою і викривила сердиту міну; стиснувши маленькі кулачки, вона вдавано насварила Дюрі:

   —  Ну, стривайте!

Дюрі не міг відвести від неї очі. Вона була така хороша, пустунка з цими загрозливо зведеними кулачками! Нехай би святі спробували так зробити, коли б зуміли!

Невдовзі вирушили додому і Слімінскі. (Мравучан послав з ними провідника з ліхтарем, бо ніч була безмісячна). Пані Слімінскі закутала Владіна у весняне пальто, на пальто накинула ще плащ, шию вгорнула шерстяною хусткою, залишивши лише отвір для носа, щоб можна було дихати. При цьому вопа встигала ще цокотіти з Дюрі:

   —  Справді, це прекрасна легенда! Мене принаймні вона дуже розчулила.

   —  О, бідні легенди, — відповів Дюрі. — Дмухнеш на таку легенду, і злетить з неї позолота, аромат святості, туман таємничості, зостанеться лише дивна, але і буденна дійсність.

   —  То й не треба дмухати, — сказала жінка. — Підніми комір плаща, Владіне!

Адвокат замислився.

   —  Можливо, ви й маєте рацію, — мрійливо пробурмотів він.

Трохи зачекавши, Дюрі також виявив бажання лягти спати або просто побути на самоті, і він попросив пані Мравучан показати йому місце для ночівлі.

   —  Гм, пішов, нарешті, і магніт! — пробурчав помічник нотаріуса.

Щойно Дюрі зачинив за собою двері, як різник Кукучка, весело гикнувши: «Бур'ян із поля геть!» — скинув піджак, хвацько підсукав розвіяні рукави сорочки (на оголеній лівій руці його видніла витатуйована бичача голова) і лукаво підморгнув Мравучану.