Парасолька святого Петра

Потім він сяк-так підвівся і з несвідомою послідовністю п'яного спробував кинутися навздогін за дамами, а мадам Крісбай, забувши про свої рани, дременула від нього, незграбно до колін підібравши довгу спідницю, щоб не заплутатися в ній. Логочники дивилися їй услід і, сміючись, показували на худенькі литки: «На таких ногах тільки в пекло бігти!»

Ще більше здивувалася Веронка, яка, йдучи попереду і заговорившись із Дюрі, не помітила нетактовного вчинку зойомського візника і не знала, що й подумати, коли побачила прудкі стрибки хворої дами.

   —  Мадам, мадам, що з вами?

А та, не відповідаючи, мчала просто до воріт Мравучанів, від яких, проте, з відчайдушним криком сахнулася назад, на смерть перелякана трьома величезними псами, що зустріли її голосним гавкотом.

Вона б тут-таки і зомліла, впавши просто на землю, коли б перед нею раптом не з'явився Мравучан, що дожидав гостей, і вона знепритомніла вже у його обіймах.

Шановний бургомістр тримав її на руках, і обличчя у нього було ошелешено-безпорадне; він ніколи ще не бачив непритомних жінок, і хоч і чув краєчком вуха, що в подібних випадках слід покропити їх водою, піти по воду не зміг. Він хотів був її злегка вщипнути (а від цього і мертва жінка розплющить очі), але для щипка потрібне м'ясо, а мадам Крісбай складалася з самих кісток.

Тому, зібравши все християнське терпіння, він вирішив чекати, доки підійдуть інші і приведуть до пам'яті бідне нервове створіння.

   —  Ох, — знову і знову зітхала мадам Крісбай, — в яку глушину я потрапила!

Частина четверта

БАБАСЕКСЬКА ІНТЕЛІГЕНЦІЯ

ВЕЧЕРЯ У МРАВУЧАНІВ

Я не маю наміру детально описувати все, що сталося далі. Лише Христос мав одіж з чудодійною властивістю рости разом із зростанням дитини. Мантія, що прикривала тіло Ісуса, коли він сходив на Голгофу, була тією самою, що він носив її у дитинстві.

Відтоді не стало таких мантій (на велику радість кравців), і тільки з-під руки романіста виходять іноді подібні дива: невеликий шмат матерії, що годиться хіба що на жилетку, розтягується з допомогою їхнього пера до нескінченності.

Але я цього не люблю і хутко впораюся з вечерею у Мравучанів, яка, до речі, була пречудова і пресмачна, а коли і були незадоволені, то це могла бути хіба що мадам Крісбай, яка, скуштувавши першої страви — чудового паприкашу з баранини, — обпекла собі рот.

   —  Ой, щось кусається у мене в горлі! — скрикнула вона.

Ще менше сподобалася їй друга страва — локшина з сиром і шкварками із копченого сала, колупнувши яку, вона, презирливо скривившись, відклала виделку:

   —  Mon Dieu![34] Та це ж просто якесь мокре нарізане ганчір'я!

Бідну пані Мравучан аж розпука брала, що гостя нічого не їсть. «Яка ганьба!» — бідкалася вона і нарешті принесла різні компоти, за які мадам і узялся з найбільшою ретельністю. Як тільки її шлунок змирився з харчами, почала призвичаюватися до свого становища і вона.

Та й час уже було їй оговтатися — адже місцевий пастор-лютеранин преподобний Шамуель Рафанідес і кантор Теофіл Клемпа всіляко розважали її за столом: один зліва, другий справа. Це навіть у запрошенні було обумовлено: «Неодмінно приходьте, серед гостей буде німкеня, її треба розважати». А втім, вони робили б це і без попередження, просто з бажання похвалитися перед сенаторами, наскільки вони вправні у вишуканій німецькій розмові.

Мадам Крісбай вирішила, що її сусіди — приємні люди, особливо коли довідалася, що преподобний Шамуель Рафанідес не від того, щоб одружитися. Як? Значить, тут священики одружуються? (Можливо, вона потрапила не в таку вже погану країну?)