Парасолька святого Петра

Вона замріяно подивилася на нього, злегка замислилась, потім раптом по-дитячому посварилася на нього двома пальчиками.

   —  А ви не обманюєте?

Дюрі страшенно сподобався її жест, він усміхнувся.

   —  Слово честі, я збираюся у Глогову. Ну то як, поїдете зі мною?

Веронка весело кивнула голівкою і вже склала була долоньки, щоб заплескати від радості, коли мадам раптом заворушилася на своєму ложі і глибоко зітхнула.

   —  Ох, Господи, мадам!— злякано скрикнула Веронка. — Я й забула, що, напевно, з вами не можна їхати.

   —  Чому ж не можна?— просто запитав адвокат. — Коляска зручна, ми в ній вигідно розмістимося.

   —  Це так, але ж чи дозволено?

   —  Поїхати додому? А хто ж вам може заборонити?

   —  Правила пристойності, — боязко відповіла вона.

Дюрі розсміявся. От дурненька!

   —  Так, так, — гаряче підтримала вона, гніваючись, що з неї сміються: адже Мравучан також усміхався. — У правилах пристойності говориться: «Не можна приймати руку стороннього мужчини».

   —  Але ж коляска не рука! — схопився Мравучан. — Як може коляска бути рукою! Тоді у мене відразу стало б дві коляски. Е, серденько моє, біс із ними, з цими правилами пристойності! У Бабасеку я затверджую правила, а не французькі мадами. А я проголошую, що коляска це не рука, і квит!

   —  Це правда, але спершу мені треба поговорити з мадам.

   —  Ну, то будь ласка, говоріть!

Веронка знову присіла навпочіпки біля канапи й нахилилася до хворої; вони пошепталися, і з окремих французьких слів, що долетіли до вух Дюрі, можна було виснувати, що мадам Крісбай поділяла погляди Мравучана: коляска не рука, той, хто вже відрекомендований, не сторонній, а тому — так вирішила мадам Крісбай — слід скористатися з люб'язної пропозиції молодого пана. До того ж у разі небезпеки етикет взагалі перестає існувати. Одного разу під час пожежі маркіз Півардьєр виніс красуню Бланку Монморансі[30] просто з ліжка в нічній сорочці, і башти Нотр-Дам через це не обвалилися.

Дюрі відчував таке ж нетерпіння, як картяр під час здачі карт, коли на кону стоїть велика сума. Нарешті Веронка повернулася.

   —  Ми з вдячністю приймаємо вашу пропозицію, — з усмішкою сказала вона, у душі вважаючи, що в подібному випадку Бланка Монморансі, безперечно, вчинила б так само.

Дюрі жадібно вислухав цю заяву і відчув непереборне бажання виїхати негайно.

   —  Я поспішу за коляскою, — сказав він, беручи капелюха.