Парасолька святого Петра

Парасолька святого Петра

Нарешті сяк-так зібралися. Мадам Крісбай бідкалася та стогнала, поки її одягали спільними силами. Дюрі випровадили за двері, щоб він не дивився, тому, що мадам Крісбай була дуже цнотлива дама. Пані Мравучан узялася нести великі хустки та накидки.

   —  А по скриню я надішлю слугу.

Потім вона запропонувала мадам руку, щоб та могла на неї спертися, і з великою бідою звела гувернантку їх східців.

Мадам стогнала і бурмотіла щось на змішаній німецько-французькій мові, а пані Мравучан тим часом не затихала ні на мить, звертаючись то до молодих людей, що йшли попереду, то до бідолашної мадам, скуйовджена зачіска якої надавала їй схожості з хворим какаду.

   —  Сюди, сюди, панночко! Он-но наш будинок. Кілька кроків залишилося, люба моя пані. Собака не кусає. Тубо, Гарам! Зараз будемо дома. Ось побачите, яку постіль я вам улаштую на ніч. Подушки — чистісінький пух!

Її зовсім не бентежило, що мадам Крісбай не розуміє ані слова. Деякі жінки говорять лише через саме задоволення поплескати язиком. Та й що б вони робили, якби не розмовляли? Не дай боже, — рот павутинням би затягло!

   —  Боляче, правда? А завтра ще більш болітиме. З побитими місцями завжди так. Ще зо два тижні відчуватимете, будьте певні! Але ж гляньте, — сказала вона, кинувши багатозначний погляд на молодих людей, що йшли попереду, — нічого сказати, прекрасна з них буде пара!

Будинок Мравучана з привітним ґанком та усміхненими вікнами стояв усього за кілька кроків, але був би ще ближче, якби перед ратушею не утворилася велика калюжа, через яку доводилося повертати до корчми. А втім, ця калюжа також була потрібна, і усі у Бабасеку ставилися до неї з пошаною, бо в ній плавали міські гуси, по краях її валялися свині і, нарешті, під час пожеж з неї тягли воду пожежники. Я вже не згадую про те, що вона була оселею усіх міських жаб, які давали чудові концерти для місцевих мешканців.

Отже, калюжа була необхідна, її охоче терпіли, як загальнокорисне явище, і, коли одного разу головний інженер комітату Янош Непомук Брункус, проїжджаючи ці місця, вказав міській управі, що вибоїну біля ратуші слід було б засипати, інженера підняли на глум.

Зважаючи на це, і гостям Мравучанів довелося обійти калюжу, тримаючись ближче до корчми, яку подорожні називали між собою «Замерзлою вівцею», натякаючи на кліматичні умови Бабасека. Із «Замерзлої вівці», як завжди, долинала музика; усі гості не могли поміститися всередині, і двоє турецьких лоточників пили паленку, стоячи надворі, тоді як зойомський візник, присівши до єдиного столу, замовляв собі по три пляшки вина заразом. Він уже добряче упився і провадив голосну розмову з самим собою, моргаючи приязним оком своїй миршавій шкапі, яка з похиленою головою чекала господаря біля сплетеного з комишу стійла.

   —  А мій сусіда, той каже, — філософствував візник, — що коняка моя, мовляв, не кінь. Та як це так не кінь! Та він уже за Кошута конем був... А що сусід каже, ніби воза він не тягне, то це справді так, це точно, тому що віз тяжкий. Худючий він? А як він буде не худючий, коли я йому вівса не даю? Чому не даю? Так от дав би, коли б мав. Він каже, що коняка і раніше, мовляв, не могла воза тягти. Ну, не могла! Що ж вдієш, коли колесо у вибоїну ускочило!.. Ох, і осел же мій сусіда! Так чи ні?

Він устав, заточуючись, і почав вимагати, щоб турецькі лоточники неодмінно висловилися: осел його сусіда чи ні?

Ті намагалися його спекатися, а візник, неначе скажена собака, яка не бачить, не чує, але якимсь нюхом знаходить людину, кинувся до мадам Крісбай, що повагом ішла під руку з пані Мравучан.

   —  Ану, кінь моя коняка чи не кінь?

Мадам Крісбай злякалася, заверещала, від винного перегару, яким тхнуло з рота візника, вона мало не зомліла.

   —  Господи Боже милосердний! — простогнала вона передсмертним голосом. — У яку країну я потрапила!

Але лагідна пані Мравучан, як з'ясувалося, могла бути і дуже войовничою.

   —  Чи кінь твоя шкапа, я не знаю, — сказала вона, — але що ти п’яна свиня, це я бачу!

І вона так штовхнула його, що візник розтягся на вулиці, як колода. Але, і лежачи, він і далі розводився хрипким своїм голосом:

   —  А от сусіда патякає, що кінь кривий на одне око. Це все дурниці! Адже і одним оком він ту саму дорогу бачить, що і двома...

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Парасолька святого Петра» автора Міксат Кальман на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „читати“ на сторінці 64. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи