Парасолька святого Петра

Після таких слів знялося хвилювання, неймовірний галас, сенатори поскакали з місць; казани містечка закипіли, як любив висловлюватися гайдук Фіала, і всі погляди звернулися на бургомістра — ту ложку, яка знімає зайве шумовиння.

Але бургомістр втягнув голову у високий комір синьої, ніби в борошні, куртки і мало не зник, наче мурашник серед розбурханих хвиль. Він безпорадно гриз вуса, не знаючи, що йому робити, що сказати, коли раптом відчинилися двері і увійшов Дюрі Вібра... Дарма, авторитет влади, боронить, як видко, саме провидіння!

Побачивши дивного незнайомця, який дві години тому хотів купити у старої Мюнц уживану парасольку, Мравучан несподівано відштовхнув від себе стілець і поквапливо кинувся назустріч прибулому: нехай сенатори думають, ніби він має важливі невідкладні справи з цим паном.

   —  О, пане, — із запалом вигукнув він, — чи не мене ви шукаєте?

   —  Вас, якщо ви бургомістр.

   —  Звичайно, так, звичайно! (Та і кому іншому бути у Бабасеку бургомістром, коли не Мравучану?)

   —  Ви оголошували стосовно сережок?

   —  Так, так, оголошували!

   —  Я знайшов сережки, ось вони!

Обличчя Мравучана заясніло від задоволення.

   —  Ось це чесність, пане! Оце я люблю! Протягом мого правління серги ще не пропадали, хіба що тільки ці, та й ті знайшлися. Це я називаю адміністративним порядком.

Мравучан повернувся до сенаторів.

   —  Годину тому я послав Фіалу з барабаном, і ось серги вже тут! Такого навіть у Будапешті не трапляється! Це можливо тільки у Бабасеку!

Помітивши, що незнайомий прибулець збирається йти, він з підозрілою запопадливістю почав його затримувати:

   —  Як! Невже ви хочете піти! Але, хай йому біс, за це ж обіцяна винагорода!

   —  Я не претендую на винагороду.

   —  О, та як же це? — Мравучан несхвально похитав головою. — Прошу вас, не кажіть так! Не знаю, у якого апостола сказано: не всі розкоші із золота та срібла зроблені. Ех, юначе, юначе, не жартуйте легковажно із щастям! Наосліп лише бідняк продав дияволу своє щастя, та й то не знаючи про це, а потім дуже пошкодував. Так в одній казці розповідається.

   —  Так, пошкодував, — усміхаючись, відповів адвокат, згадавши казку, — але ж тут навряд чи може таке статися.

   —  Вам, напевно, навіть і не снилося, чиї це серги.

   —  Ай справді, чиї?