Парасолька святого Петра

Дюрі Вібра. Не встиг він ступити кілька кроків, коли раптом розсміявся, помітивши у поросі під ногами малесеньке зелене вічко, з горошину завбільшки.

Він нахилився, підняв — так воно й є! Ті самі золоті сережки із смарагдами, про які повідомив оповісник. Яка прикрість! І це тоді, коли людина так поспішає... Ніби інший не міг знайти, адже на вулиці сотні людей тиняються! Нічого не вдієш, зелене вічко дивилося на нього так привітно, — не кидати ж його тепер назад у порох, щоб якісь постоли, що сунули позаду, випадково його розтрощили! А цікаво, хто носить цю гарнесеньку прикрасу? Ех, що буде, те й буде, коли вже він знайшов сережки, то й віднесе їх у ратушу, — від зайвих десятьох кроків ноги не відваляться.

Він увійшов у древні ворота ратуші, де під склепінням солідно звисали шкіряні відра й сумували, запхані в закут, старезні дерев'яні колодки (Sic transit gloria mundi)[26] піднявся східцями нагору і відкрив двері у зал засідань, де за довгим зеленим столом засідав сенат, обговорюючи серйозне і невідкладне питання.

Предметом обговорення був справді неприємний випадок. Лісник з Лісковини, урочища, яке було власністю міста, прибіг, захеканий, з повідомленням: на дереві повісився невідомий у панському вбранні — що ж тепер робити з тілом? Цим, власне, і сушили собі голови панове сенатори, і насуплені їхні обличчя свідчили про те, що точиться у них велика душевна боротьба.

Сенатор Конопка роз'яснив, що порядок такий: повішеного слід перенести до цвинтарної будки й одночасно сповістити станового, великоможного пана Міхая Гері, щоб він разом з повітовим лікарем, який зробить розтин, з'явився на місце пригоди.

Гальба потрусив головою. Гальба був дипломатом, і тепер він хотів схитрувати: найкраще буде, сказав він, нічого не казати, нічого не писати, а потай відтягнути труп на дві сотні кроків у березняк Квака, який уже належить до травнікських володінь. Нехай з ним травніківці поморочаться!

Мравучан вагався, гмукав, совався, чухав потилицю і, нарешті, почав бурчати на страшенну задуху, на те, що від подагри у нього крутить руки і що у сенаторського стола хитається одна ніжка — ану лишень швидше підсуньте під неї яку-небудь стару комітатську постанову! Він чекав, що за цей час більшість ухвалить рішення. А більшість була на боці Гальби. Але і партія Гальби розкололася на дві частини. Найзапекліші гальбаїсти бажали перекинути труп контрабандою через кордон до травніківців. Більш помірковані, за пропозицією Андраша Кожегуби, на відміну від мамелюків[27]. Гальби пристали б і на те щоб закопати бідолаху в сиру землю просто на місці, під деревом, де він повісився, — вони не хотіли допустити, щоб труп переносили через усе містечко на цвинтар, а цього не уникнути, якщо повідомляти про подію станового. Адже, на думку бабасекців, ця операція пов'язана з величезними збитками: після неї, як відомо, треба чекати градобою.

   —  Дурні забобони! — схопився Конопка.

   —  Ваша правда, пане Конопка! Та що вдієш, якщо народ у це вірить, — наполягав сенатор Файка, прибічник Кожегуби.

Конопка гнівно ударив но столу грубезною рукою з каблучками-печатками; запанувала тиша, неначе у церкві.

   —  Жаль, що так говорить сенатор. Запевняю вас, шановне панство, що через цього нещасного покійника Господь Бог не пошле на нас грозових хмар. Через одну людину, що віддала душу чортові, не буде він карати тисячі віруючих, тим паче що самого винного ця кара не спостигне. Що це був би за Бог!

Мравучан полегшено зітхнув, вислухавши красномовні докази, що, як здавалося, потрясли увесь магістрат. Тієї ж миті скориставшись зручною нагодою, він, як колись крихітний метелик, що піднявся вгору на орлиних крилах, спробував злетіти вище самого орла.

   —  Що правда, то не гріх, — солідно проказав він, поправляючи скособочений галун на куртці, — отож оголошую вам мою резолюцію: з наведеної причини градобою не буде.

Але тут, неначе хом'як, підхопився пан Файка.

   —  Це не має значення! Якщо вже так стоїть питання, то нехай краще буде! Якщо все місто застрахується у страховому товаристві «Трієст»[28], то яка різниця — буде градобій чи ні? Навіть краще, якщо буде. А я бабасекців знаю: якщо ми понесемо покійника через місто, вони застрахують свої посіви вище од справжньої вартості. Тут біда не в градобої, а в самому перенесенні.

Великий любитель посперечатися пан Файка знову влучив саме в точку: прихильники Гальби і Кожегуби були наелектризовані.

   —  Що то за розум, що за мозок! — вигукнув Кожегуба.

Почувши слово «мозок», Гальба згадав — per associationem idearuin[29] — про розтин і поквапливо сказав:

   —  А навіщо розтинати чоловіка? І без того ясно, хто він. Бодай я з цього місця не зійшов, коли це не який-небудь жаднюга агент із страхового товариства, який і повісився тут у нас тільки для того, щоб примусити населення застрахуватися. Адже це ясно як білий день!

   —  Та ви здуріли, Гальба! — обурено загурчав Конопка.