Парасолька святого Петра

Мюнц не потяглася за грошима, її маленькі очиці, що глибоко сиділи на гладкому обличчі, вороже, підозріло прилипли до молодого пана з випещеною зовнішністю.

   —  А тепер я й поготів не можу показати вам парасольки.

   —  Але чому?

   —  Покійний чоловік завжди научав мене: «Ніколи, Розаліє, не роби того, чого не розумієш!» А мій бідний чоловік був дуже розумний.

   —  Звичайно, звичайно. Ваша правда, що ви не розумієте, чому я пропоную вам п'ять форинтів за те, щоб подивитися на терті-перетерті парасольки.

   —  Так, за п'ять форинтів ви могли б подивитися на щось більш цікаве.

   —  Ну, а справа тут зовсім проста. У мого батька була стара парасолька, він дуже її любив, ніколи з нею не розлучався. Випадково я дізнався, що парасолька потрапила до вашого чоловіка, пані Мюнц. І тепер я хотів би її розшукати і зберегти як реліквію.

   —  А хто був ваш батько, ваша милість? Може, і мені дещо відомо?

Незнайомець трохи завагався.

   —  Пал Грегорич, — сказав він.

   —  Ага, Грегорич! Стривайте! Так, так, пам'ятаю, чудний такий чоловік, ще після його смерті...

   —  Так, так, він залишив бестерецьким паніям по дві тисячі форинтів.

   —  Знаю, знаю! Але ж у нього, коли не помиляюся, не було сина...

   —  Так, звичайно, тобто... — Він зніяковів і затнувся. — Я адвокат Дєрдь Вібра.

Тепер зніяковіла стара Мюнц.

   —  Авжеж, звичайно. О-о! Моя стара дурна голова! Ох-ох, тепер я знаю! Як не знати! Я вже чула про вашу милість. І небіжчика, вашого батечка, доводилося мені знати. Боже, та й як же ви схожі на нього і все ж який красень! Я добре його знала, хоча, — додала вона, посміхнувшись, — мені він не залишив двох тисяч форинтів. Ох-ох, я й тоді була стара, коли він ще молодий був. Тож, прошу, погляньте на парасольки. Я покажу вам, як пройти, і поясню, де їх шукати на горищі. Прошу, ходіть за

мною. Хоч би вам знайти парасольку старого пана!

   —  Я б вам за неї півсотні виклав, пані Мюнц.

При слові «півсотні» очиці старої засяяли, наче світляки.

   —  Який добрий син! — зітхнула вона, звівши очі до неба. — Нема для Господа нічого милішого доброго сина, що шанує пам'ять батьків!