Парасолька святого Петра

   —  З Бестерцебані.

Мравучан ще більше здивувався, йому захотілося раптом якось по-молодечому випнути груди. Що не кажіть, а це не жарти, коли навіть із Бестерце приїжджають у Бабасек купувати парасольки! Приємно про це дізнатися, особливо якщо ти бургомістр. Він підштовхнув Гальбу ліктем і тихенько шепнув:

   —  Чули?

   —  У мене лише бідна сільська крамничка, пане. У мене такого краму й не буває, — промовила матуся Розалія.

   —  От і дарма, — пробурчав пан Мравучан, покусуючи великого підстриженого вуса.

   —  Але я чув, — знову заговорив незнайомий, — ніби у вас трапляються уживані парасольки.

Уживані парасольки? Фу! Пан Мравучан, хворий на астму, задихав часто і уривчасто і хотів був уже зачепити незнайомця дошкульним словом, коли несподівано його увагу привернули коні, що шалено мчали по ринку. Торговий люд, що, наче мурашня, комашився на базарі, сполохано розбігався з дороги, у кузні затихли удари молота, ковальчуки, голосно репетуючи, кинулися до розташованої праворуч під шатром базарної кухні, плиту якої разом із печенею, що на ній шкварчала, перевернула несамовита кінська запряжка. Підрум'янені шматки смаженої свинини валялися у поросі, а чудовий аромат приємно лоскотав ніздрі ковальчуків. Торговки лементували, верещали, а сміливіші серед них, відв'язавши підсинені фартухи, розмахували ними, лякаючи коней і дуже вдало спрямовуючи їх до палаток шевців. Знявся нечуваний ґвалт, увесь базар переполошився, розхвилювався. Один ковальчук схопив величезний шматок печені, торговки метнулися за ним, інший підмайстер, щоб допомогти переслідуваному товаришеві, вихопив з горна розпечену залізяку і кинувся навперейми жінкам, щосили б'ючи молотком по металу, аж палаючі іскри розліталися навсібіч.

А двоє гнідих скакунів мчали і далі по виробах колпахських гончарів, тягнучи за собою кузов легкої панської коляски. «Так, ця вже збудь-вік коляска», — досить

флегматично зауважив коваль, який спостерігав цю сцену, сховавши руки під шкіряним фартухом. Коляска, очевидно, вдарилася об стіну якогось будинку — її задок з лівого боку був розтрощений ущент, вісь розкололася надвоє, одне колесо разом з люшнею десь загубилося, задня стінка відскочила, — ще трохи, і оранжевий кузов розвалиться. Віжки давно впали і волочилися десь між коней, замітаючи землю. Любо-мило було дивитися на розлючених тварин з розбурханими гривами, змиленими пащами, розширеними ніздрями, з яких валувала бузкова пара; закинувши голови, тішачися свободою, вони мчали шаленим чвалом, і їхні передні ноги, здавалося, не торкалися землі.

   —  Ото гарні, падлюки!— вимовив пан сенатор Гальба.

   —  Це коні глоговського священика, — зауважив Мравучан. — Боюсь, чи не трапилося якесь нещастя. Пішли, Гальба!

Поки вдова Мюнц розмовляла біля дверей крамнички з міським головою, покупців, що терпляче очікували молодицю, ставало дедалі більше, їх треба було обслужити, і вона знехотя сказала незнайомцеві:

   —  Старі парасольки у мене є, знайдуться, мабуть, зо дві на горищі, але ж зовсім вони ні до чого такому гарному панові.

   —  Хай їм біс! Добре було б усе ж таки на них поглянути.

Увійшовши до крамниці і притримуючи двері, щоб пропустити вперед покупців, Мюнц з порога ще раз похитала головою.

   —  Повірте, паночку, ви й до рук їх не захочете брати!

Однак нашого героя не так легко було позбутися. Він зайшов до крамнички слідом за господинею, почекав, поки вона закінчить справи з покупцями, а тоді знову висловив бажання поглянути на старий мотлох.

   —  Ох, паночку, дайте мені спокій! Кажу вам, не для вас вони. Парасольки ще з того часу залишилися, коли живий був мій чоловік, він умів їх лагодити. Всі вони або з поламаними ручками, або з подертим верхом, — спробуй розшукати їх серед усього непотрібного ганчір'я та мотлоху! Ні, не варто клопотатися. Та й не можна. Син мій пішов на ярмарок, у служниці на нозі болячка, вона зовсім не встає, а я, коли базарний день, і на хвилинку не можу покинути крамницю.

Адвокат видобув з гамана п'ять форинтів.

   —  Але ж я готовий заплатити, пані Мюнц! На парасольки хочу поглянути, що б там не було. Пустіть мене самого на горище! А поки що тримайте!