Парасолька святого Петра

Отримавши від опікуна ключ, вони того ж таки дня зачинилися в будиночку і кайлами, що вони їх із собою крадькома принесли, — як це з'ясувалося з пізніших судових свідчень, — одразу розібрали стіну, в якій був замурований казан. Що вони знайшли у казані, так ніколи з цілковитою певністю й не вдалося встановити, хоча це і було основне питання в судовому процесі Грегоричів, який бестерецький королівський суд вів ціле десятиріччя.

Судовий процес почався з того, що через кілька місяців після описаних подій у братів Грегоричів з'явився Андраш Препеліца і почав вимагати частину знайдених скарбів, погрожуючи в разі відмови розповісти усе Паньокі.

Побачивши його, розлючені Грегоричі закипіли гнівом:

   —  Ти ошукав нас, клятий негіднику! Ти діяв у згоді з померлим розбійником, а той на догоду своєму покручу навіть мертвий пограбував нас. Знаємо, що йому хотілося: щоб ми за великий гріш купили його курінь. Ось для чого ви поклали у казан старе залізо та цвяхи. Добре, що ти з'явився. Зараз ти свою пайку одержиш!

З цими словами обидва брати схопили кийки і такої дали затірки доброчесному Препеліці, що муляр прожогом побіг до лікаря і взяв письмове свідоцтво про червоно-сині рубці, що покарбували його спину; від лікаря він помчав до стряпчого Яноша Крекіча, і той від імені потерпілого настрочив самому королю у Відень розпачливу скаргу на Грегоричів, що насмілилися збезчестити капрала, який служив ще при Есті («Якщо королю не соромно, — заявив Препеліца стряпчому, — то і мені не соромно, бо двоє на мене одного напали»). Далі мстивий Препеліца найняв підводу — не йти ж йому було пішки з перебитими ногами! — і наказав везти себе до Варечки, де мешкала Паньокі, і виклав їй усе до решти.

З цього випадку, після скарги Паньокі, і розпочався процес Грегоричів, який більш ніж десять років розважав увесь комітет. Довелося допитати легіон свідків, документів з часом стало так багато, що їхня вага сягнула сімдесяти трьох фунтів. Паньокі доводила наявність замурованого казана та зловмисність обох Грегоричів — на більше її не вистачило, а Грегоричі і їхні адвокати наполягали на лицемірстві та облуді покійника, що поклав у казан старе залізо та цвяхи з метою пошити їх у дурні й остаточно розорити.

А що в небіжчика не було ні адвоката, ані протекції, то він так і зостався невиправданим. У кожному разі, вірно одне: лихий жарт утяв він з допомогою цвяхів та старого заліза; він залишив братам у спадщину наперед хитромудро задуманий фатальний судовий процес, який закінчився лише тоді, коли було вже все одно, хто програє, а хто виграє, адже ні в кого з позовників не залишилося і шеляга: усе майно з'їли сімдесят три фунти паперу і п’ять чи шість адвокатів.

Грегоричі всі до єдиного померли в злиднях. Пам'ять про них потуманилася: тільки стряпчі іноді згадували Пала Грегорича:

— О, неабиякого розуму була людина!

Так ніхто й не довідався, куди він подів своє багатство.

А воно було, і чимале, але зникло без сліду, стало нічим.

І все ж таки не зовсім це так! Багатство успадкували легенди. Вони з ним поводилися вільно: витрачали, примножували, розкидали куди-будь.

Частина третя

СЛІДИ

ЗНОВУ ПАРАСОЛЬКА

Багато років минуло, у Гарамі багато води стекло, багато змінилося в Бестерце, але з усіх змін, безумовно, найбільш значущою нам здасться невелика дощечка із золотими літерами: «Дєрдь Вібра, адвокат у загальних та вексельних справах».

Життя йде, йде, йде... З маленького хлопчика Дюрі став відомий адвокат. Мудрі голови комітету, коли він засідає у раді, цікавляться його думкою; коли він іде вулицею, з вікон, заставлених пеларгонією, йому посміхаються гарненькі дівочі обличчя. Що ж, хлопець виходився хороший, і розуму в нього на трьох стане. А що ще людині треба? Молодий, здоровий — усі шляхи перед ним відкриті. Можливо, колись він стане і депутатом.

Однак фантазія маленького містечка не залітала в таку височінь. Вона була здатна піднятися лише на одну- єдину сходинку, і сходинка ця — що б ви подумали? — ну звичайно: з ким одружиться Дюрі Вібра.

Без усякого сумніву пішла б за нього Катка Кріковська, хоч і кажуть, що вона найперша красуня в місті; обома руками ухопилася б за нього Матильда Гупка, незважаючи на те, що гордячка вона і глузійка. Сказати правду, не відмовила б йому і Марішка Бікі, хоч вона і шляхетного походження й посагу за нею п'ятдесят тисяч форинтів. Подешевшали нині відданиці!

Та тільки Дюрі Вібра і в голові собі про таке не покладав, вдачі він був серйозної, задумливої. Знайомі відчували: щось інше у нього на думці, зовсім не те, що в усіх. На світі так ведеться: одержує людина диплом, потім відкриває контору, здобуває собі клієнтів, її невелике гніздечко починає розширюватися, аж поки одного разу, саме внаслідок своїх розмірів, не здасться господареві таким порожнім, що захочеться його чимось заповнити. Ну звичайно, в ньому не вистачає гарненької жіночої голівки, білявої або чорнявої. Так роблять усі молоді адвокати, яким Господь Бог допоміг добре влаштуватись.