Парасолька святого Петра

   —  Ти як «Янош Незнайко» з казки, гой також на все відповідав: не знаю. І свідків своїх ти, звичайно, не знаєш, але ж у справі з цим казаном тільки вони твою непричетність довести можуть. Ех, голубе, ускочив ти у біду, як курка в борщ.

   —  Але ж одного я таки знаю!

   —  Як його звати?

   —  Ех, коли б знаття!

   —  Що ж ти про нього знаєш?

   —  У нього три волосини на носі ростуть!

   —  Пусте! А якщо він ті волосини вистриг?

   —  Тоді я його по виду пізнаю — він на пугача схожий.

   —  А де ти здибав цих мулярів?

   —  Вони стіну в соборі ладили, я їх і привів.

Гашпар Грегорич повипитував усі цінні відомості, що

затрималися в голові у Матько, і одразу земля неначе загорілася у нього під ногами, — він прожогом кинувся по місту, розшукуючи муляра з трьома волосинами на носі.

Знайти його було неважко. У першому ж гурті мулярів, щойно Гашпар згадав про три волосини, йому одразу відповіли троє:

   —  Та це ж він, Андраш Препеліца. Зле з ним вуса пожартували — взяли та й на кінчик носа вистрибнули.

Після цього розшукати Пренеліцу було чисто дитячою забавкою: усі мулярі та мулярчуки знали достеменно, що Препеліца будує Пешт. Десь на проспекті Керепеші працює, зводить великий будинок.

Пан Гашпар без жалю до себе ускочив у фіакр і до самої столиці гнав не зупиняючись: чимшвидше розшукати серед словаків Препеліцу.

Гашпар побачив Препеліцу саме в ту мить, коли майстри піднімали його в люльці на четвертий поверх. У Грегорича від переляку аж сироти повиступали на спині — не дай-то боже, канат урветься!..

   —  Гей, стоп, Препеліца! — закричав пан Гашпар. — Зупиніться! Я шукаю вас! Поговорити треба!

   —  Ну, то й добре, — байдуже обізвався муляр, роздивляючися з висоти несподіваного прибульця. — Якщо говорити бажаєте, піднімайтеся сюди!

   —  Моя справа не терпить, краще вам спуститися!