Він нетерпляче чекав, коли повернеться слуга, тричі посилав запитати про нього. Ллє той повернувся з невтішною звісткою: телеграфна контора зачинена, телеграму відправити не вдалося.
— Ет, не велике лихо, відправимо завтра вранці. Господар наш на вигадки завзятий — нічого з ним поганого не станеться: одне тільки шкода: надто нервовий став, не варто його гнівити. Скажемо, що телеграма відправлена.
Неправда заспокоїла Грегорича, йому відразу полегшало. Подумки він розрахував, коли приїде син, хлопчик мав бути післязавтра опівдні.
Старий спокійно проспав ніч, вранці встав і, хоча був дуже блідий та кволий, ходив, клопотався; порався у своїй скрині, перекладаючи старі сувеніри. А Анчура вирішила: «Не варто посилати телеграму, біди ніякої не станеться. Йому й зараз вже краще, а через день-два і зовсім оклигає».
Цілий день Грегорич шкандибав по кімнатах, а надвечір зачинився в кабінеті, випив пляшку токайського й довго-предовго щось писав. Анчура всього лиш раз до нього постукала — запитати, чи не потрібно чогось.
— Ні, — відповів він.
— Може, болить щось?
— Бік болить, у тому місці, де поплескав чоловік з косою. Всередині болить щось.
— Дуже болить?
— Дуже.
— Може, послати по лікаря?
— Не треба.
Пізно увечері він викликав до себе нотаріуса, пана Яноша Столаріка, і, коли той прийшов, Грегорич помітно повеселішав, навіть сміявся. Сказавши нотаріусу сісти, він звелів подати другу пляшку токайського.
— З лютневого урожаю, Анчуро.
Вино це залишилось ще від батька Грегорича, відомого колись винаря, вино, витримане з того часу, коли у Токаї зібрали два врожаї на рік: у лютому та в жовтні. Тільки королі таке куштували.
Цей «лютневий урожай» вийшов так, що внаслідок раннього приходу зими виноград залишився на лозі аж до самої весни. Можна собі уявити, який ніжний букет був у цього нектару, який він був міцний та тонкий на смак. Покійний Грегорич дав йому назву «Lebensretter»[14] і часто приказував: «Нехай той, кому заманеться віку собі вкоротити, вихилить зо дві чарки такого вина; якщо він нежонатий — то до старостів кинеться, якщо одружений — за становим». А означало це, що чоловік той буде думати або про одруження, або про розлучення — тільки не про смерть.
Грегорич і Столарік цокнулися міцною наливкою.
— Оце в біса смачна, — навіть язиком прицмокнув Грегорич. — Мій хрещений батько куштував її того дня, коли я народився. Отже, з неї я почав, з нею і кінчаю.
Вони знову цокнулися. Нотаріусу вино також смакувало. Тим часом пан Грегорич видобув з кишені запечатаний пакет.
— Ось, пане Столарік, мій заповіт. Я запросив вас для того, щоб передати його вам на збереження. — Він задоволено потер руки і засміявся: — Ото буде кумедія, коли його відкриють.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Парасолька святого Петра» автора Міксат Кальман на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „читати“ на сторінці 25. Приємного читання.