Парасолька святого Петра

   —  А пан ваш часом з глузду не зсунувся? — своїм звичаєм неквапливо запитав він, тим часом як парасолька, розмірено погойдуючись на воді, пливла все далі й далі по ребристій поверхні лінивого угорського Нілу.

   —  Ні, ні, — відповів Купецкі, який і сам зачудувався з такої незвичайної прив'язаності Грегорича до парасольки. — Не варто, domine spectabilis[13], слово честі, не варто! Це було б безглуздо...

   —  Швидше, швидше! — задихався Грегорич.

Та тут Янчі Бєрчека почали брати сумніви:

   —  А асигнація ваша не фальшива, пане?

   —  Та ні, ради Бога, швидше, швидше!

Янчі Бєрчек скинув чоботи та куфайку, миттю стрибнув у воду, наче жаба, і поплив слідом за парасолькою.

Марці Ердег не витримав:

   —  Ну й дурень ти, Янко! Що ти робиш, Янко? Вилізай, хлопче! Не муч себе дурно! — гукав він наздогін товаришеві.

Грегорич, наче навіжений, підскочив до нього і, схопивши за шарф, почав душити.

   —  Замовкни... вб'ю... вб'ю на місці!.. Ти хочеш пустити мене в жебри?

Марці Ердег поставився до погрози цілком байдуже:

   —  Ви що, пане? Вдавити мене надумали? Ану пустіть!

   —  Не смій йому заважати, нехай пливе!

   —  Але ж на те й квочка, щоб курчат навчати, — виправдувався Марці Ердег. — Вода тут он яка бистра, як же він дожене парасольку, та й ні до чого це: парасолька сама по собі приб'ється до Шарги, вода ж бо там на круг повертає. Мине півгодинки, рибалки закинуть великий невід, отже, парасольці вашій все одно там бути, хоча б навіть і риба її проковтнула. Розпорють їй черево та виймуть.

Як старий рибалка казав, так і вийшло: парасолька потрапила у сіті, і Грегорич був невимовно щасливий, знову заволодівши своїм скарбом. Він від душі дав сто форинтів Яношу Бєрчеку, хоча той і не наздогнав парасольку; до того ж Грегорич щедро обдарував рибалок, а ті наступного дня розпатякали по всьому місті про нечувану пригоду — як один несповна розуму дідуган Заплатив сто форинтів за те, що витягли з води його парасольку. Такого величенького сома дуже давно не ловили у Тисі. Заздрісні рибалки та базарні перекупки судили й рядили по всіх усюдах:

   —  Може, ручка у парасольки із золота зроблена?

   —  Чорта пухлого, з золота. Дерев'яна ручка була.

   —  Може, матерія на ній тонка, дорога?

   —  Дурниці! Хіба є така матерія на світі, щоб сто форинтів коштувала? Червоний каніфас був, та й той увесь облізлий та в латках.