Парасолька святого Петра

Але — від юної дівчини до старої дівки не один, а цілих два кроки: між ними стоїть молода пані, а стара дівка — то вже останній етап.

Молоденька дівчина і стара дівка — це два відокремлені світи. Коли маленькій Кароліні розповіли, що Пал Грегорич кашляє кров'ю, вона злякалася, і до часу другого його візиту у шалено тріпочучому серденькові не залишилося нічого, крім жалю, тоді як ще вчора, при вигляді ресорної коляски з четвіркою коней, вона щиро намагалася викликати в себе зовсім інші почуття. Ой леле, бідолашний Пал Грегорич! Він кашляє кров'ю, сердешний Пал Грегорич! Яке нещастя! І от — дарма закидає голову запряжений до саней баский кінь, — сьогодні вже не так хвацько дзвенять на ньому бубонці: адже Пал Грегорич кашляє кров'ю.

О дурненька Кароліно! Я знаю, я бачу не гірше за тебе, який неоковирний та недолугий той Пал

Грегорич, але ж він багатій і кашляє зрештою власною кров’ю — тож чим це тебе обходить?

Повір мені, що Розалія, яка відвідувала пансіон „madame" усього лиш на десять років раніше за тебе, не була б зараз такою роззявою, як ти. Нині Розалія філософ, і коли б її повідомили, що Пал Грегорич кашляє кров'ю, вона могла б подумати про себе: «Але ж він справді путня людина!» А вголос скрикнула б:

— О, я буду його доглядати!

А в найглибших закутках її свідомості, там, де ховаються невиразні відчуття, які ще не можуть втілитися в слова, оскільки вони ще навіть не думка, а лиш осілий намул егоїстичних емоцій, — там, у найсокровенніших глибинах, криється розрахунок: «Якщо вже він кашляє кров’ю, цей Пал Грегорич, то недовго протягне на цьому світі!»

Гай-гай, хороші дівчатка! Ви ж бо зовсім не знаєте життя: матусі понаряджали вас у довгі сукні, та розум у вас ще короткий. Не гнівайтеся на мене за те, що нудно вам дорікаю, — я мушу це робити, щоб пояснити читачеві, чому Пал Грегорич так і не зміг знайти серед вас собі жінку.

А справа ця зовсім нехитра. Усі знають, що розквітла троянда уже не чиста: у її чашечці викупалася бджола, заглянула якась кузька; зате у сердечкові пуп'янка, що розпускається, ще немає жодної земної порошинки.

Тому-то Пал Грегорич і одержав від дівчат стільки гарбузів; зрештою він і сам усвідомив (я ж бо кажу, він був добрий чоловік), що шлюб справді не для нього і що молодесенькі дівчата мають рацію, коли заперечують проти харкання кров'ю. Адже кров потрібна для чогось іншого.

Відмовившись від наміру одружитися, Пал Грегорич перестав роздивлятися дівчат і почав приглядатися до молодиць. Він притьмом до них залицявся: для рум'янолицьої красуні Возарі виписав із Відня рідкісні квіти, до саду стрункої Мушкеї одного прекрасного вечора випустив п'ять сотень солов'їв, яких на його замовлення з превеликими труднощами наловили десь у Трансільванії. Красуня, розкинувши на подушках своє жарке, білопінне тіло, дивувалася, чому це сьогоднішньої ночі так солодкозвучно розспівалися пташки.

Той, хто залицяється до молодичок, пізнає собі справжню ціну. Юна дівчина не може правильно судити про чоловіка, так само, як і стара дівка, — і в тієї, і у другої своя викривлена точка зору, обидві не бачать далі від свого носа; зате молода жіночка, яка усе пізнала, яка більше не марить і не відчуває пристрасної нетерплячки, може спокійно визначити, чого вартий той чи інший чоловік. Як вона його поцінує, так воно й є насправді.

Однак Пал Грегорич, нема де гріха потаїти, і тут не здобув собі слави. Молодички випроваджували його із дому, навіть не доводячи до відома своїх чоловіків, хоча такому непроханому гостеві звичайно доводиться мати справу з чоловіком, який здебільшого і намилює йому чуба.

Але він дуже і дуже нудьгував, не маючи й гадки, за що йому братися, коли вибухла визвольна війна[7].

А втім, його не взяли і на війну. Сказали йому, що на зріст він не вдався та й кволий, не витримає тягаря похідного життя — для армії він буде тільки завадою. Та йому за всяку ціну хотілося що-небудь робити.

Майор, що набирав рекрутів, добрий знайомий Пала Грегорича, порадив йому:

   —  Я нічого не маю проти; якщо ви так дуже хочете йти з нами, оберіть собі якесь спокійне заняття. У поході, наприклад, доводиться часом чимало писати. От ми й зарахуємо вас до якоїсь канцелярії.

Пал Грегорич образився, гордо випростався і став подібний на ворону в павиному пір'ї.

   —  Я твердо вирішив підшукати для себе найбільш небезпечне заняття. Ви, пане майор, що вважаєте найнебезпечнішим?

   —  Безперечно, шпигунство.