Парасолька святого Петра

Щойно він повернувся з Пешта, де гриз граніт юриспруденції, щойно показався на базарі і став на порозі тютюнової крамнички, бажаючи купити запашні гаванські сигари, як тієї ж миті заляпали усі язики у Бестерце:

   —  Гляньте, а цей парубійко курить сигари за тридцять п’ять крейцерів! Ого-го! Ото шпак, що й казати! Ось побачите, скопає він попідтинню! Коли б то бідний його батько устав з могили та подивився, як він палить сигару за тридцять п'ять крейцерів! Боже милостивий! Старий до тютюну сушене картоплиння домішував, щоб побільше було, та кавову гущавину, щоб довше горіло!

Коли Пал Грегорич дочувся, яку скандальну сенсацію викликали в місті його дорогі сигари, він одразу перейшов на двокрейцерові коротенькі сигарети.

Але людям і це було не до вподоби:

   —  Цей Пал Грегорич просто-таки скнара! Цей сучий син ще більший глитай буде, аніж його батечко. Тьху, до чого ж паскудна вдача!

Дізнавшись, що його вважають скнарою, Пал Грегорич дуже засоромився і за першої зручної нагоди, на благодійному балі, — це був бал пожежної команди, на якому дамою-патронесою виступала сама губернаторша, а на запрошеннях було вказано: «Приймається плата зверх зазначеної», — заплатив за вхідний двофоринтовий квиток усі двадцять, наперед радіючи: «Пал Грегорич доведе вам, що він не скнара!»

Упорядники балу, проте, миттю збилися докупи і проголосили:

   —  Пал Грегорич хвалькувата і нетактовна людина.

І у них справді була причина для невдоволення.

Нечувана зухвалість — дозволити собі обійти самого

губернатора, барона Радванскі!

Радванскі заплатив за білет десять форинтів, а Грегорич жбурнув двадцять. Та це ж бо справжня образа! І хто? Син винаря! Господи милостивий, оце так часи настали! Блоха сміє кашляти голосніше за лева. Оце так! Оце вам нова доба!

За що б не брався бідолашний Грегорич, усе поверталося проти нього. Коли йому траплялося з кимсь посперечатися і він не хотів поступатися супротивнику, про нього казали: «Бешкетник»; якщо ж він поступався, називали боягузом.

Спершу Пал Грегорич, скінчивши в столиці курс юридичних наук, не поспішав починати серйозну діяльність; зрідка він вибирався у кареті на полювання до свого маєтку, розташованого за милю від міста, іншим разом на день-два виїжджав до Відня, де у нього був прибутковий будинок (і те, і друге дісталося йому од матері), — і цим, властиво, і вичерпувалися його заняття, які у працьовитому товаристві Бестерце викликали щиру зневагу.

   —  Цей Пал Грегорич, — казали люди, — тільки даремно дні тре. Цілий тиждень ні за холодну воду не візьметься. І як тільки земля носить дармоїда такого!

Коли і це докотилося до Пала Грегорича, він зрозумів, що люди кажуть правду: не можна усе життя прожити без діла. Так воно в світі заведено: кожен має заслужити хліб, який їсть.

І тоді, звернувшись до комітету і правителів міста, Пал Грегорич сповістив, що готовий служити своїми знаннями на благо суспільства.

Отакої! Тільки цього ще бракувало Палові Грегоричу. Звідусіль почулися сотні голосів: «Як? Пал Грегорич шукає посаду? Тут, у нас? Далебі, поганому виду нема стиду. Вибити у якогось сіромахи хліб з рук, коли у самого калачів досхочу! Чи багато у місті посад? Тож залиши їх тим, хто терпить нестатки...»

Пал Грегорич і цю вимогу визнав справедливою, зразу відмовився від службової діяльності і взагалі від усіх громадських справ; він почав дедалі більше цуратися чоловічого товариства, оскільки виношував думку про одруження та майбутню сім'ю, — намір цілком похвальний та заслуговує на повагу.

І ось наш герой почав учащати до віталень, де були гарненькі дівчата-відданиці і де його охоче приймали, вважали принадним женихом; але зведені брати Грегоричі, нікчемні інтригани, які все ще сподівалися, що цей недолугий, вічно застуджений чоловічок протягне недовго, безперестану чинили проти нього підступи (про які варто було б написати окрему розповідь) і розладнували усі стосунки, які йому тільки вдавалося зав'язувати. Тож Пала Грегорича обдарували стількома гарбузами, що він прославився по всіх усюдах. Пізніше, можливо, і знайшлися б дівки, яким носити кибалку уже ставало обтяжливо (адже такі шати стають з бігом часу вельми тяжкі!), але цим було занадто соромно. А чи могло бути інакше? Самі подумайте, як іти за чоловіка, котрим знехтували вже стільки відданиць? Хто наважиться стати подругою короля відмов? Далебі, ніхто!.. У вечір святого Андраша багато порозтоплювалось і багато затверділо свинцю у панських будинках на березі Гараму, та, звісно, жодна вилита фігура не була подібна до Пала Грегорича. Ще б пак! Романтичним юним дівицям зовсім не потрібний був Пал Грегорич. їх ще вабила до себе поезія, а не гроші. Можливо, котрась із них, що засиділась вже у дівках, охоче настромила б на палець його обручку, адже старі діви досить моторні трапляються...