Парасолька святого Петра

   —  Ходім пошукаємо її, — бадьорився голова.

   —  Де?

   —  За околицею, звісно! Тепер уже ясно, що вона пішла туди, а куди саме — зараз довідаємося.

   —  Ех, якби це було так легко, — зітхнув Дюрі. — Тільки у казках буває чарівне дзеркало.

   —  Зараз я сюди нажену всю околицю!

Дюрі з сумнівом похитав головою: може, пан Столарік з'їхав з глузду, якщо хоче пригнати сюди все, що є довкола, — всю рівнину з лісами та перелісками, — і подивитися, де ж Веронка. А пан Столарік і справді сушив цим собі голову. Веронку треба розшукати, де б вона не була, а потім від неї довідатися про все інше.

   —  Де панотець? — запитав він у цікавих, що ловили ґави.

   —  Пішов до копанки для конопель подивитися, чи не впала туди панночка.

   —  А де дзвонар?

   —  Я тут.

   —  Вилізай-но мерщій на дзвіницю і бий на сполох.

   —  Але ж пожежі-то немає!

   —  Все одно, я наказую. Знаєш мене?

Ще б пак! Перш ніж стати нотаріусом, пан Столарік був судовим приставом в окрузі, а в Глогові і тоді вже росло дуже багато ліщини. Пал Квапка побіг стрімголов, і скоро глухо, сповіщаючи про небезпеку, загув дзвін — бім, бам, бам...

Вітру не було. Чистий та гучний лунав, скликаючи людей, тривожний дзвін; і зразу ожили луки, рівнини, гори, ущелини, ліси та осока: з півночі, з півдня, із заходу і сходу побігли люди до села. Це було майже чудо: і звідки взялася раптом така сила людей? Тільки той, хто доживе до дня страшного суду і почує ріг архангела Гавриїла, — тільки той побачить щось подібне.

Столарік задоволено дивився з церковного пагорба униз на захекану юрбу, що прибувала звідусіль.

   —  Ну, бачиш, тепер нам треба тільки стати посередині села, а вже ті, що біжать з усіх закутків, принесуть якусь звістку про Веронку. Та навіть і цього непотрібно. Зараз сама Веронка з'явиться. Гей, дзвонаре, ану поглянь у вікно: чи не видко десь панночки?

   —  Точно так, видко, он-о там біжить край Шранкової кукурудзи.

   —  Жива! — вигукнув Дюрі, просяявши, але відразу ж був убитий своїм же висновком: жива, з нею нічого не трапилося, — отже, від нього сховалася!

І він замислився над тим, чи не краще було б, якби вона померла. Тоді він міг би думати, що вона його любила, і оплакувати Ті.