Розділ «ЗАГРАЙ-НО ПІСНЮ МЕРТВОГО ГУРТУ»

Пайпер провела її до кухні й запалила в кутку одноконфорну похідну плитку «Брінкманн».

— Розкажи мені тепер все від початку.

Джекі розповіла, не забувши згадати про висловлене Генрі Моррісоном співчуття, хоча й недолуге, проте щире.

— Він мені це прошепотів, — підкреслила вона, беручи з рук Пайпер чашку. — У нас тепер, як у якомусь гестапо, чорти їх забирай. Вибачте на слові.

Пайпер відмахнулась.

— Генрі каже, якщо я протестуватиму завтра на міських зборах, буде гірше — Ренні оголосить низку сфабрикованих проти мене звинувачень у некомпетентності. Мабуть, він має рацію. Але найнекомпетентнішим сьогодні в дільниці є той, хто нею керує. А щодо Ренні… він згромаджує в поліції тих, хто буде вірним йому у випадку будь-яких організованих протестів проти його дій.

— Звичайно, він такий, — кивнула Пайпер.

— Більшість із новоприйнятих ще надто молоді, щоби легально купувати собі пиво, але вони вже носять зброю. Я було хотіла сказати Генрі, що він стане наступним за мною… але здогадалася з його обличчя, що він і сам це розуміє.

— Хочете, я піду поговорю з Ренні?

— Ніякої користі з цього не буде. Я взагалі-то й не переймаюся, що тепер вільна, але мене просто бісить, що мене вигнали. Тепер найбільша проблема — добре поміркувати про те, що відбудеться завтра вночі. Мені, мабуть, доведеться зникнути разом з Барбі. Якщо сподіватися, що знайдеться таке місце, де ми зможемо зникнути.

— Я не розумію, про що це ви говорите.

— Авжеж, але я вам розкажу. Отут-то й починаються ризики. Якщо ви десь хоч словом про це обмовитесь, я теж опинюся в підвальній клітці. Можливо, стоятиму поряд з Барбарою, коли Ренні шикуватиме розстрільну команду.

Пайпер уважно на неї дивилася.

— Я маю сорок п'ять хвилин, перш ніж прийде мати Джорджії Руа. Вам вистачить цього часу, щоби розповісти все, що ви схочете мені розповісти?

— Цілком.

Джекі розпочала з огляду тіл у похоронному салоні. Описала сліди від швів бейсбольного м'яча на обличчі в Коґґінса і розповіла про золотий м'яч, який бачив Расті. Набравши повні груди повітря, слідом вона розповіла про свій план визволення Барбі під час загальних міських зборів наступного вечора.

— Хоча я поняття не маю, де ми можемо його заховати, якщо нам вдасться його звідти витягти. — Вона відсьорбнула чаю. — Отже, що ви на це скажете?

— Скажу, що треба ще випити по чашечці. Ви будете?

— Мені достатньо, дякую.

Пайпер промовила, наливаючи собі з чайника: