Розділ «ЗАГРАЙ-НО ПІСНЮ МЕРТВОГО ГУРТУ»

— Чоловіче, чи ви часом не здуріли? Ендрія Ґріннел наркотично залежна особа, присаджена на оксиконтин, а в тієї Веттінгтон нема й крихти розуму в голові!

— Запевняю вас, що ви неправі, Ренні. — Ніякого тобі більше «містер»: скидається на те, що період доброзичливості минувся. — Веттінгтон отримала офіційну подяку за участь у викритті нелегальної мережі з розповсюдження наркотиків у шістдесят сьомому шпиталі бойового забезпечення у Вюрцбурзі, в Німеччині, і була особисто рекомендована людиною на ім'я Джек Річер, збіса найкрутішим копом з усіх, які тільки служили в армійській поліції, на мою скромну думку.

— Нічого скромного у вас я не вбачаю, сер, а ваші богохульні слівця для мене неприйнятні. Я християнин.

— Християнин, котрий торгує наркотиками, згідно з інформацією, яку я маю.

— Ляскайте язиком досхочу, а руками не вільно. — «Особливо з того боку Купола», — подумав Великий Джим і усміхнувся. — Ви маєте якісь докази?

— Попустіться, Ренні, я вам це кажу, як один крутій іншому. Хіба це має значення? Купол для преси більша подія, ніж одинадцяте вересня. І це симпатизуюча нам преса. Якщо ви не підете на компроміс, я так вимащу вас дьогтем, що ви ніколи не відмиєтеся. Лишень ось зникне Купол, як я побачу вас перед сенатським підкомітетом, перед судом присяжних, а далі у в'язниці. Я вам це обіцяю. Але варто вам відійти вбік, і все випарується. І це я вам також обіцяю.

— Ось лишень зникне Купол, — глузливо повторив Ренні. — І коли ж це буде?

— Можливо, швидше, ніж ви думаєте. Я збираюся першим дістатися до вас і першим моїм офіційним розпорядженням буде наказ надіти на вас кайданки, ескортувати до літака і доправити у Форт Лівенворт[362] в Канзасі, де ви гостюватимете під вартою в очікуванні суду.

Великий Джим на мить занімів від такої нахабної відвертості. Але тут же розреготався.

— Якби ви дійсно хотіли добра місту, Ренні, ви б самі пішли у відставку. Погляньте, що відбулося під вашою орудою: шість убивств — два в лікарні минулої ночі, це ж треба таке уявити, — плюс самогубство і колотнеча за харчі. Ви не на своєму місці.

Пальці Великого Джима стиснулись на золотому м'ячику. На нього стривожено дивився Картер Тібодо.

«Якби ви були тут, полковнику Кокс, я вас нагодував би тим, смак чого відчув на собі Koґґінс. Бог мені свідок, я б це зробив».

— Ренні?

— Я тут, — пауза. — А ви там, — знову пауза. — А Купол залишається незламним. Гадаю, нам обом це зрозуміло. Скиньте на нього найбільшу з ваших атомних бомб, зробіть найближчі міста непридатними для життя на двісті наступних років, вбийте усіх у Честер Міллі радіацією, якщо вона проникає, а він так само стоятиме на своєму місці. — Він уже захекався, але серце в його грудях билося рівно, потужно. — Бо Купол — це воля Божа.

У глибині душі він дійсно в це вірив. Як вірив, що воля Божа полягає в тому, щоб він захопив це місто і кермував ним ще довгі тижні, місяці, роки.

— Що?

— Те, що чули.

Розуміючи, що ставить на кін геть усе, покладається всім своїм майбуттям на стійкість Купола. Розуміючи, що дехто подумає про нього — сказився. І також розуміючи, що ті, хто так думає, — погани-язичники. Такі ж, як оцей полковник Джеймс О. Нікчемаха Кокс.

— Ренні, будьте розсудливі. Я вас прошу.

Великому Джиму сподобалось оте його «прошу»; до нього вмент повернувся гарний гумор.