Розділ «ЗАГРАЙ-НО ПІСНЮ МЕРТВОГО ГУРТУ»

— Класно сказано, місіс Макклечі! — вигукнув Бенні. — Це так рульно, о матінко мого…

— Дякую, Бенні, але в нашому місті рулить Джим Ренні.

— Що ж нам робити? — подивився Джо тривожно на Расті.

Расті знову пригадалася та пляма. Пожовкле небо. Чадний запах у повітрі. Він також не забув згадати про впертий намір Джекі Веттінгтон визволити Барбі. Нехай це небезпечно, але все ж йому таким чином світить більше шансів, ніж через свідчення трьох дітей, особливо коли начальник поліції, котрий їх вислуховуватиме, неспроможний сраку собі підтерти без інструкцій згори.

— Поки що нічого. Дейлу Барбарі зараз найбезпечніше залишатися саме там, де він є, — Расті сподівався, що не помиляється щодо цього. — Наразі ми мусимо займатися іншим. Якщо ви дійсно знайшли генератор Купола і нам удасться його вимкнути…

— Решта проблем вирішаться самі собою, — закінчила за нього Норрі. На обличчі її читалося явне полегшення.

— Саме так може й статися, — погодився Расті.

Після того як Петра Ширлз пішла назад до аптеки (робити облік, сказала вона), Тобі Меннінг спитав у Роммі, чи потрібна йому якась допомога. Роммі похитав головою.

— Іди додому. Спитай там, чим ти можеш допомогти своїм тату і мамі.

— Удома тільки батько, — сказав Тобі. — Мати поїхала в супермаркет у Касл Рок вранці в суботу. Вона каже, що ціни у «Фуд-Сіті» занадто кусючі. А що ви збираєтеся робити?

— Та ніц особливого, — туманно відповів Роммі. — А скажи-но мені, Тоб, навіщо ви з Петрою носите оці голубі ганчірки в себе на руках?

Тобі глянув на свою пов'язку так, ніби зовсім забув про неї.

— Просто з солідарності, — сказав він. — Після того, що трапилося в шпиталі вчора вночі… після усього, що трапилося останніми днями…

Роммі кивнув.

— Ти ще не в підручних, нічого такого?

— К чорту, ні. Це просто… ну, ви пам'ятаєте, як після одинадцятого вересня ледь не всі ходили як не в картузі, то в сорочці нью-йоркського полісмена або пожежного? Ну, і я оце тепер десь так само. — Він помовчав. — Гадаю, якби їм була потрібна моя допомога, я би радо зголосився, але вони, здається, і так чудово справляються. А ви певні, що вам не потрібна моя допомога?

— Атож. А тепер катай. Я тобі подзвоню, якщо надумаю відкриватися сьогодні після обіду.

— Гаразд, — у Тобі сяйнули очі. — Може, нам улаштували Купольний розпродаж? Пам'ятаєте, як ото кажуть: якщо життя підкидає тобі лимони, роби лимонад.

— Може, може, — закивав Роммі, сумніваючись, що в найближчому майбутньому в нього взагалі відбудеться хоч якийсь розпродаж. Сьогоднішнього ранку проблема позбавлення від всякого непотребу по цінах, що тільки здавалися заниженими, цікавила його найменше. Він відчував, що дуже змінився за останні три дні — не так його характер, як світосприйняття. Почасти це відбулося завдяки гасінню тієї пожежі й духу товариства, яке панувало там і тоді. Тоді там проявилася справжня громада у спільній роботі, думав він. Найкраще, що є в натурі цього міста. Але найбільше до змін в його душі спричинилося вбивство Бренди Перкінс… його давньої коханої, котру Роммі, як і колись давно, подумки називав Брендою Морс. Гарячою штучкою вона була, і якщо Роммі дізнається, хто змусив її захолонути (беручи до уваги, що Расті правий щодо невинності Дейла Барбари), той негідник заплатить повну ціну. Роммі Берпі особисто подбає про це.

У глибинах його печеристого універмагу містилася секція «Будівництво і ремонт», і, звісно, поряд сусідила «Зроби сам». В останній Роммі прихопив важкі ножиці для металу, потім рушив до першої і в найдальшому, найтемнішому, найзапилюженішому кутку свого королівства знайшов пару дюжин п'ятдесятифунтових рулонів свинцевого полотна фірми «Санта Роза»[358], яке зазвичай використовують для покриття і гідроізоляції дахів та для екранування димарів. Він завантажив пару рулонів (і ножиці по металу) до візка і штовхав його магазином, аж поки не дістався спортивної секції. Тут він затримався, вибираючи й відкладаючи потрібне. Не раз пирскав при цьому сміхом. Схоже, щось таки вийде, але, нема сумніву, Расті Еверет у такому обладунку виглядатиме trus amusant[359].