Розділ «СІЛЬ»

— Ферне! — гукнув Стюарт, змусивши його здригнутись. — Якщо його там нема, ходи сюди й допоможи нам! Я хочу швидше звідси забратися! По телевізору казали, що у випуску новин о шостій буде якесь свіже повідомлення, я хочу побачити, чи вони там уже чогось не придумали!

«Вони» — так усе частіше в Честер Міллі називали все і всіх, хто перебував у світі за межами їхнього міста.

Ферн вирушив назад, не поглянувши вище дверей, тож таким чином він не побачив того, до чого вів білий шнур: великої цеглини з білої глинистої маси, що містилася на окремій поличці. То була вибухівка.

Виготовлена за власною рецептурою Майстра.

Коли вони вже їхали назад, Роджер промовив:

— Гелловін. Це теж тридцять один.

— У тобі просто прірва безцінної інформації, — зауважив Стюарт.

Роджер постукав собі по дивної форми черепу.

— Все зберігається отутечки. Я не запам'ятовую нічого навмисне. Просто звичка.

Стюарт думав: «Ямайка. Або Барбадос. Звичайно, туди, де тепло. Відразу, тільки-но дозволить Купол. Щоби ніколи в житті не бачити більше жодного Кіл'яна. Чи когось іншого з цього міста».

— А ще в колоді тридцять одна карта, — промовив Роджер.

Ферн вибалушився на нього.

— Що ти таке к херам…

— Просто жартую. Просто з вами жартую, — відповів Роджер, вибухнувши лячно верескливим реготом, від якого у Стюарта аж голова заболіла.

Вони вже наближалися до шпиталю. Стюарт побачив, що від лікарні імені Кетрін Рассел від'їжджає сірий «Форд Таурус».

— Гляньте, це доктор Расті, — вигукнув Ферн. — Я певен, він зрадіє, що отримав назад свій газ. Посигналь йому, Стюї.

Стюарт посигналив.

Коли безбожники поїхали, Майстер Буші врешті випустив із руки пульт управління воротами гаража. Він спостерігав за братами Бові й Роджером Кіл'яном з вікна чоловічого туалету студії. Буші тримав великий палець на кнопці весь час, поки вони перебували в складі, порпалися між його речей. Якби вони з'явилися звідти з продуктом, він натиснув би кнопку і вся фабрика злетіла б у повітря.

— Усе в Твоїй руці, мій Ісусе, — промурмотів він. — Як ми приказували в дитинстві, «я не хочу, але мушу».

І Ісус усе владнав. Майстер відчув, що все обійдеться, що Він усе владнає, вже коли почув, як по команді супутникової програми Джордж Доу і його «Госпел-Тони» заспівали «О Боже, як файно ти піклуєшся про мене», і то було незрадливе відчуття, правдивий Знак Небес. Вони приїхали не по довгограючий люльковий кришталь, вони приїхали усього лише по два короткотривалих газових балони.