Розділ «СІЛЬ»

— Взагалі-то, я кат'лик, — повідомив він («Не бреше», — подумала Пайпер). — Але в Міллі нема кат'лицької церкви… про що вам, звісно, відомо, як проповідниці… Але ж, знаєте, як ото кажуть про перший-ліпший порт під час шторму. Я вирішив зайти, трішки помолитися за Бренду. Мені завжди подобалася ця жінка, ато. — Він потер рукою щоку. Серед тиші порожньої церкви звук шкрябання долонею по щетині прозвучав дуже гучно. Волосся, зазвичай збите у високий кок а-ля Елвіс, зараз повисло в нього на вухах. — Я її по-справжньому любив. Ніколи не к'зав їй про це, та, д'маю, вона знала.

Пайпер дивилася на нього зі зростаючим жахом. Вона не покидала церковної садиби цілий день і, хоча знала про те, що відбулося у супермаркеті (їй телефонували кілька її парафіян), про Бренду не чула нічого.

— Бренда? Що з нею трапилося?

— Вбили. І ще інших. Кажуть, ніби той хлопець, Барбі, це зробив. Його заарештовано.

Пайпер ляснула себе долонею по губах і похитнулась. Роммі поспішив до неї й обняв за талію. Отак вони й стояли перед олтарем, ніби чоловік і жінка, що вирішили побратися, коли знову прочинилися двері з вестибулю і досередини увійшли Джекі, Лінда і Джулія.

— Хоча, можливо, це й не найкраще місце, — промовила Джекі.

Говорила вона неголосно, але завдяки церковній акустиці Пайпер з Ромео чудово її почули.

— Залишайтесь, — промовила Пайпер. — Не йдіть, якщо справа про те, що трапилося. Я не можу повірити, що містер Барбара… на мою думку, він не здатен. Він вправив мені руку після вивиху. Дуже делікатно це робив, — вона на мить замислилася. — Напрочуд делікатно, особливо зважаючи на обставини. Заходьте, балакайте, не соромтесь мене.

— Є люди, що можуть вправити вивихнуту руку і разом з тим вони цілком здатні на вбивство, — зауважила Лінда, вертячи при цім на пальці обручку і закусивши собі губу.

Джекі торкнулася її зап'ястя.

— Ліндо, ми ж хотіли про це нишком, пам'ятаєш?

— Пізно, — відповіла Лінда. — Вони нас уже побачили з Джулією. Якщо вона напише статтю і вони розказуватимуть, що бачили нас разом, вину все одно припишуть нам.

Пайпер не мала зеленого поняття, про що каже Лінда, але загальну суть вона вловила. Вона підняла праву руку і повела нею навкруги. — Ви в моїй церкві, пані Еверет, все, що тут сказано, тут і залишається.

— Ви обіцяєте? — запитала Лінда.

— Так. То чому б нам не побалакати про це? Я лише щойно молилася про знак, а тут і всі ви з'явилися.

— Я не вірю в такі штуки, — кинула Джекі.

— Та й я, якщо чесно, — сказала Пайпер і засміялася.

— Мені це не подобається, — сказала Джекі, звертаючись цього разу до Джулії.

— Мало що вона каже, тут забагато народу. Втратити роботу, як Марті, то одне. Це я пережити можу, все одно зарплата, як у зайця під хвостом. А от якщо на мене визвіриться Джим Ренні… — вона похитала головою. — Це вельми неприємна перспектива.

— Нас не забагато. Нас якраз стільки, скільки треба. Містере Берпі, ви вмієте тримати таємницю?