Розділ «СІЛЬ»

— Мій голос вам здається жартівливим, полковнику?

Запала хвилина тиші. На її фоні Джулія чула в телефоні віддалену балачку багатьох людей. Коли Кокс знову заговорив, голос його звучав уже не так бадьоро.

— Розкажіть мені все.

— Ні, полковнику Кокс, не бачу можливості. Останні дві години я займалася якраз тим, що писала про це, а, як казала мені маленькій моя мама, не варто двічі пережовувати одну й ту саму капусту. Ви все ще в Мейні?

— Касл Рок. Тут наша передова база.

— Тоді я пропоную вам зустрітися зі мною там, де ми бачилися попереднього разу. На Моттонській дорозі. Я не зможу подарувати вам завтрашній номер «Демократа», хоча він і безплатний, але я зможу розгорнути газету проти Купола, щоб ви самі прочитали.

— Перешліть її мені електронною поштою.

— Не перешлю. Я вважаю електронну пошту неетичним знаряддям щодо газетного бізнесу. У цьому сенсі я вельми старомодна особа.

— Ви, люба пані, вельми дратівлива особа.

— Можливо, я й дратівлива, але вам я аж ніяк не люба пані.

— Скажіть мені одне: це пороблено? Якимсь чином тут замішані Сендерс і Ренні?

— А ви як гадаєте, полковнику, ведмеді схильні до дефекації посеред лісу?

Тиша. Перегодом він врешті озвався:

— Я буду там за годину.

— Я приїду в компанії. З роботодавицею Барбі. Гадаю, вас зацікавить те, що вона може розповісти.

— Добре.

Джулія вимкнула телефон.

— Розі, хочеш ненадовго з'їздити зі мною до Купола?

— Звісно, якщо це допоможе Барбі.

— Сподіватися можна, але мені здається, що тут нам самим про себе треба дбати.