Розділ «СІЛЬ»

За нормальних обставин «Барбі» доправили б до в'язниці округу Касл, йому б надали можливість зробити один телефонний дзвінок і забезпечили адвоката, якби він не мав змоги винайняти його сам. Йому б висунули звинувачення, а експерти, котрі добре знаються на своїй справі, розпочали збирання доказів.

Нічого цього не відбулося, і ми всі знаємо чому: через Купол, котрий замкнув наше місто, відокремивши нас від решти світу. Але хіба здоровий глузд і процесуальні правила теж замкнуто? Несуттєво, наскільки шокуючий злочин трапився, недоведених звинувачень недостатньо для виправдання такого поводження з Дейлом Барбарою і пояснення того, що новий шеф поліції відмовився відповідати на питання, а також дати дозвіл вашому кореспондентові пересвідчитися, що Дейл Барбара ще живий, хоча батькові Дорогі Сендерс — першому виборному Ендрю Сендерсу — було дозволено не лише відвідати не звинуваченого офіційно арештанта, але й принижувати його…

— Ф'ю! — присвиснула Розі, підводячи вгору очі. — Ти дійсно збираєшся це надрукувати?

Джулія махнула рукою в бік купи вже складених газет.

— Це вже надруковано. А що? Ти маєш щось проти?

— Ні, але… — Розі швиденько пробігла очима решту статті, котра була дуже довгою і що далі, то дужче «пробарбівською». Закінчувалася вона зверненням до кожного, хто може маги інформацію щодо цих убивств, зголоситися, і припущенням, що після закінчення кризи, а вона безумовно колись закінчиться, поведінка мешканців міста щодо цих вбивств постане в центрі прискіпливої уваги не тільки жителів штату Мейн чи громадян Сполучених Штатів, а й усього світу.

— І ти не боїшся накликати на себе неприємності?

— Це свобода преси, Розі, — промовив Піт тоном, який навіть йому самому видався доволі непевним.

— Це те, що зробив би Горес Ґрілі, — твердо проказала Джулія, і її коргі, що дрімав на своїй ковдрі в кутку, підняв голову на знайоме ім'я. Побачивши Розі, він підбіг до неї по ласку, і вона його, певна річ, погладила кілька разів.

— А ти маєш щось більше, ніж написано тут? — запитала Розі, поклавши долоню на газетний аркуш.

— Дещо, — відповіла Джулія. — Це я поки що притримую. Хочу ще назбирати інформації.

— Барбі такого ніколи б не зробив. Але я все одно за нього боюся.

На столі стрепенувся один з мобільних телефонів. Його вхопив Тоні:

— «Демократ». Гай слухає. — Але, вислухавши перші слова, він передав телефон Джулії. — Тебе. Полковник Кокс. І голос у нього не святковий.

Кокс. Джулія про нього геть забула. Вона взяла слухавку.

— Міс Шамвей, мені потрібно поговорити з Барбі, з'ясувати, наскільки він просунувся у перебиранні на себе адміністративної влади в місті.

— Не думаю, щоб вам вдалося поговорити з ним найближчим часом. Він ув'язнений.

— Ув'язнений? За яким звинуваченням?

— Убивство. Чотири інциденти, якщо точніше.

— Ви жартуєте.