Розділ «СІЛЬ»

— Може, я занадто багато подавала йому повітря? Чи замало? Може, це я його так задушила, вбила його?

— Ні. Джиммі, мабуть, все одно помер би, а таким чином він уник дуже тяжкої ампутації.

— Мені здається, я більше не зможу нічого робити, — почала вона знову ридати. — Це так страшно. Тепер це жахливо.

Расті не знав, як на це відповісти, та йому й не довелося.

— Все буде гаразд з тобою, — прозвучав скрипучий, здавлений голос. — Ти будеш працювати, мила моя. Бо ти нам потрібна.

Це була Джинні Томлінсон, вона повільно йшла до них коридором.

— Не варто тобі було підніматися, — сказав Расті.

— Можливо, що й так, — погодилася Джинні і, полегшено зітхнувши, сіла по інший бік Джини. З перев'язаним носом і смужками пластиру під очима вона була зараз схожа на хокейного голкіпера після важкої гри. — Але я все одно вийшла на чергування, тож так тому й бути.

— Може, краще хоч завтра… — почав Расті.

— Ні, зараз, — вона взяла Джину за руку. — І ти також, любонько. Згадую, як в медичний школі казала нам старша сестра, крута така: «Вільні ви лише після того, як родео закінчилося, коли вже сохне кров».

— А якщо я робитиму помилки? — прошепотіла Джина.

— Усі їх роблять. Хитрість у тому, щоб робити їх якомога менше. І я тобі допомагатиму. Тобі й Герріет. Ну, то що скажеш?

Джина з сумнівом задивилася на розпухле обличчя Джинні, до поранень якого чималою мірою спричинилися старі окуляри, котрі Джинні десь колись була знайшла.

— А ви певні, що вже зможете працювати, міс Томлінсон?

— Ти допомагатимеш мені, я — тобі. Джинні й Джина, бойові жінки, — підняла вона кулак. Спромігшись на благеньку посмішку, Джина стукнула своїми кісточками об кісточки кулака Джинні.

— Усе це дуже круто, по-студентському легковажно звучить, але ж ми тут не лайно по трубах женемо, — сказав Расті. — Тому, якщо лишень почнеш відчувати наближення слабкості, знайди собі ліжко, ляж і полеж. Це офіційний наказ доктора Расті.

Джинні скривилася в мимовільній усмішці, від якої взялися зморшками крильця її носа.

— Навіщо ліжко? Цур, мій старий диванчик Рона Гаскелла в кімнаті відпочинку.

У Расті задзвонив мобільний. Він махнув жінкам, щоб ішли. Вони вирушили геть, про щось балакаючи. Джина обіймала Джинні за талію.

— Алло, Ерік слухає.