Розділ «СІЛЬ»

— Отже, вона напевне повернеться. Які там не є в неї проблеми, а дитину свою вона любить. На свій, несталий манер.

— Га? — знову те саме безумне блимання очима.

— Не звертай уваги, Гері. Я скоро повернуся. Кріпись.

— Тобто? — Тепер її повіки мигтіли так, що, скидалося, ось-ось викрешуть вогонь.

Добре, що Расті не сказав по-шпитальному: «Тримай член пістолетом». У термінології Герріет пеніс, мабуть, називався вау-вау.

— Працюй нормально. Герріет розслабилася:

— Обов'язково, докторе Расті, без проблем.

Расті повернувся, щоб іти, але тепер перед ним стояв чоловік — худий, доволі приємний на вигляд, якщо не зважати на його гачкуватий ніс. Він трохи нагадував покійного Тімоті Лірі[314]. Расті вже стало цікаво, чи взагалі йому вдасться колись звідси вибратися.

— Чим я можу вам допомогти?

— Взагалі-то я гадав, що, можливо, це я зможу вам чимось допомогти, — він простягнув йому свою кістляву руку. — Терстон Маршалл. Ми з моєю партнеркою проводили вікенд на озері Честер і затримались тут через оте хтозна-що.

— Співчуваю, — кивнув Расті.

— Справа в тому, що я маю певний медичний досвід. Під час в'єтнамської веремії я був свідомим противником служби в армії. Думав утекти до Канади, але мав деякі плани… втім, це неважливо. Я записався на контракт і два роки прослужив санітаром у шпиталі для ветеранів у Массачусетсі.

Це вже звучало цікаво.

— Меморіальний імені Едіт Hopс Роджерс[315]?

— Цей самий. Мої знання й практичні навички, либонь, трохи застаріли, проте…

— Містере Маршалл, я маю для вас роботу.

Щойно Расті виїхав на шосе 119, як почув автомобільний гудок. Він поглянув у люстерко і побачив на повороті до шпиталю міський ваговоз із написом «Громадські Роботи». Нелегко було точно роздивитися у світлі сідаючого сонця, але йому здалося, що за кермом машини сидить Стюарт Бові. Придивившись уважніше, Расті побачив таке, від чого в нього душа зраділа: у кузові містилися два газових балони. Звідки їх привезли, він з'ясовуватиме пізніше, можливо, навіть поставить декілька запитань, але зараз йому значно полегшало на серці просто тому, що їм тепер повернеться світло, знову почнуть працювати апарати штучного дихання і монітори. Імовірно, газу не вистачить надовго, але наразі він перебував у стані «перебитися-день-і-вже-добре».

На вершині міського пагорба він побачив свого знайомого пацієнта-скейтбордера Бенні Дрейка з парочкою друзів. Один із них був той хлопець Макклечі, котрий забезпечив пряму відеотрансляцію ракетного обстрілу. Бенні махав руками і щось кричав, вочевидь, бажаючи, щоб Расті зупинився потеревенити. Расті помахав йому у відповідь, але не загальмував. Йому не терпілося побачитися з Ліндою. Заразом і послухати, що вона скаже, звичайно, але головне — побачити її, обняти її, остаточно помиритися з нею.

Барбі хотілося відлити, але він терпів. Мав досвід проведення допитів в Іраку і знав, як це робилося там. Хтозна, чи вже й сюди дійшла тамтешня практика, але це цілком можливо. Такі речі поширюються дуже швидко, а Великий Джим проявляв жорстоку здатність не відставати від часу. Як і більшість талановитих демагогів, він ніколи не применшував готовність своєї цільової аудиторії повірити в найабсурдніше.

Барбі також мучила спрага, тож він не вельми здивувався, коли перед ним знову з'явився офіцер зі склянкою води в одній руці та аркушем паперу з припнутою до нього ручкою в другій. Атож, так це й відбувається; саме так ведеться у Фаллуджі, Таркіті, Мосулі, Хіллі й Багдаді. А тепер, виходить, і в Честер Міллі.