Розділ «У ЛЬОХУ»

— Перевір лічильник, — сказав Джо.

Норрі ввімкнула апарат. Стрілка затанцювала, лиш трішечки не сягаючи +75.

Піт Рендолф докопався в одній з шухляд столу Дюка Перкінса до старого касетного магнітофона, видобув його на світ і перевірив: батарейки виявилися все ще придатними. Коли зайшов Джуніор, Рендолф натиснув ЗАПИС і поклав маленький «Sony» на кут столу так, щоб юнак міг його бачити.

Недавній напад мігрені вщух, залишивши по собі лише тупе мурмотіння у лівій скроні, тож Джуніор почувався доволі спокійно; вони з батьком це вже репетирували, і Джуніор знав, що йому казати.

— Там усе буде ладком, — пообіцяв Великий Джим. — Чиста формальність.

Так воно й вийшло.

— Як ти знайшов тіла, синку? — запитав з-за столу Рендолф, погойдуючись у своєму обертовому кріслі. Усі особисті речі Перкінса він прибрав, поклавши до шафи в іншому кутку кімнати. А тепер, коли померла Бренда, він гадав, що може їх узагалі викинути на смітник. Кому потрібні особисті речі покійника, якщо він не має близьких родичів?

— Ну, — почав Джуніор. — Я повертався з патрулювання на шосе 117. Усе, що творилося у супермаркеті, я пропустив…

— Тобі пощастило, — зазначив Рендолф. — Там було натуральне лайно з кров'ю, вибач мені мою франкську. Кави?

— Ні, дякую, сер. Я схильний до мігреней, а кава їх ще більше підсилює.

— Таки-так, це погана звичка. Не така, як сигарети, але теж погана. А ти знаєш, що я теж курив, поки не став спасенним?

— Ні, сер, я про це не знав. — Джуніор мав надію, що цей ідіот врешті припинить своє дурне базікання, дозволивши йому розповісти заготовлену історію і скоріше забратися звідси геть.

— Йо, мене хрестив Лестер Коґґінс, — Рендолф притиснув руки до грудей, розвівши долоні віялами. — Повне занурення у Престіл. Ото тоді ж, тамечки, я й віддав своє серце Ісусу. Я не такий вже й ревний ходок до церкви, як декотрі, не такий вірний я парафіянин, звісно, як твій батько, але преподобний Коґґінс був добрим чоловіком. — Рендолф похитав головою. — У Дейла Барбари багато чого на совісті. Я завше це підозрював.

— Так, сер.

— І на багато питань він мусить відповісти. Я видав йому порцію сльозогінного газу, але це тільки аванс перед тим, що він отримає пізніше. Отже, ти повертався з патрулювання і?…

— І згадав, що хтось мені казав, ніби бачив машину Ейнджі в їхньому гаражі. Ну, знаєте, у гаражі Маккейнів.

— Хто тобі це казав?

— Френк? — Джуніор почухав собі скроню. — Гадаю, це був Френк.

— Продовжуй.

— Ну, отже, я зазирнув у вікно гаража й побачив, що її машина таки дійсно стояла там. Я пішов до передніх дверей, подзвонив, але ніхто не відповів. Тоді я обійшов дім, пішов до задніх дверей, бо мене це стривожило. Там висів якийсь такий… запах.