Розділ «У ЛЬОХУ»

— Якщо ти кажеш про радіацію, мені здається, вона не діє аж так швидко, — відповів Джо.

— Якщо це не дуже потужна радіація, — додала Норрі нервово.

Джо показав на стрілку лічильника Ґайґера.

— Мабуть, так, але зараз вона ще не така вже й потужна. Навіть якби стрілка зашкалювала цілком на червоне, я не думаю, щоб за якихось три дні вона вбила таких великих тварин, як олені.

Бенні показав рукою:

— У самця поламана нога, навіть звідси видно.

— А я певна, що в одної з самиць поламані аж дві, — сказала Норрі, котра стояла, прикриваючи собі очі долонею. — Передні. Бачите, як вони зігнуті?

Джо подумав, що олениця виглядає так, немов перед загибеллю вона намагалася виконати якусь карколомну гімнастичну вправу.

— Гадаю, вони стрибали, — сказала Норрі. — Стрибали з берега, як оті пацюки, що кидаються з круч.

— Лемони, — підказав Бенні.

— Ле-мінги, курячий ум, — виправив його Джо.

— Хотіли від чогось втекти? — запитала Норрі. — І тому стрибали?

Обидва хлопці промовчали. Обидва виглядали молодшими, ніж іще тиждень тому, і були схожі на дітей, котрі змушені слухати біля багаття якусь занадто страхітливу оповідку. Вони, всі троє, застигли біля своїх великів, дивилися на мертвих оленів і слухали дрімотливе гудіння мух.

— Поїхали? — спитав Джо.

— Гадаю, ми мусимо, — сказала Норрі. Вона перекинула ногу через раму і випрямилася.

— Правильно, — кивнув Джо й осідлав свою веломашину.

— Господи, — промурмотів Бенні. — Маю чергову заморочку, і знову ти мене в неї втягнув.

— Га?

— Не зважай, катай, мій сердечний братику, катай.

На протилежному боці мосту вони побачили, що ноги зламані у всіх оленів. Одне з теляток-річняків мало також розколотий череп, мабуть, коли падало, вдарилось об великий валун, що в нормальний час ховався під поверхнею води.