Розділ «ЙоунКолфер Артеміс Фаул. Місія в Арктику»

— Холлі, мерщій! — наказав Корч. — Лаккею, не підпускай їх надто близько.

Лаккей стис лите руків’я пістолета. Нині він був схожий на озброєного ведмедя.

— Хай тільки спробують підійти близько, — процідив він. — Їм же буде гірше.

Артеміс видерся на штабель візків на повітряній подушці й поплескав долонею по одній з товстих труб, прокладених уздовж коридору.

— Ця труба, мабуть, тягнеться через всю будівлю. Що це? Система вентиляції?

— Коли б то! — пирхнув Мульч. — По ній подається плазма до ДНК-гармат.

— Чом же ти не скористався цією трубою, щоб вислизнути з лабораторій?

— Та через справжню дрібничку: однієї-єдиної краплі плазми досить, щоб підсмажити дорослого троля.

Артеміс поклав долоню на метал.

— А що відбувається з плазмою, коли гармати не діють? — поцікавився він.

— Ну, коли гармати не діють, плазма не така небезпечна. Тоді це така собі трішки радіоактивна кашка.

— Трішки радіоактивна?

Мульч задумано посіпав себе за бороду.

— Власне, Джуліус гадає, що нині гармати мають бути вимкнені…

— А як би в цьому переконатися?

— Ну, можна відкрити хоч би оцю панельку, яка нібито не відкривається. — Мульч провів пальцями по випуклій поверхні труби. — О! Глянь-но сюди! Навіть запаси плазми треба час від часу поновлювати. Бачиш мініатюрну замкову шпарину? — Гном показав на крихітний отвір у металі, більше схожий на цятинку бруду. — А тепер подивись, як працює справжній майстер!

Мульч уставив у той отвір волосину зі своєї бороди. Коли волосина майже повністю сховалася у шпарині, гном смикнув її й вирвав біля самого кореня. Вмираючи, волосина затверділа, зберігши точну форму внутрішньої будови замка.

Затамувавши віддих, зломлювач крутнув саморобного ключа. В трубі раптом відкрився невеликий люк.

— Оце, мій хлопче, і є талант!

Усередині труби пульсувало жовтогаряче желе, по якому час від часу пробігали іскри. Плазма була настільки щільна, що не виливалася з труби, зберігаючи циліндричну форму.