Розділ «ЙоунКолфер Артеміс Фаул. Місія в Арктику»

— І для мене.

А тоді вони дружно закрокували по коридору в напрямку комп’ютерного центру. Троє героїв, озброєних одним пістолетом і двома електрошоковими кийками, проти двохсот гобліняк, озброєних до зубів. Гай-гай, які примарні були їхні шанси на перемогу!

— Сторонні! — захоплено пропищала Опал Кобой. — Сторонні проникли в будівлю!

Дрюк ближче підступив до плазмового екрану системи спостереження.

— Чи ти ба, Джуліус! Чудеса та й годі. Видно, ваш ударний рій трохи перебільшив результати своєї роботи, чи не так, генерале Сплюню?

Сплюнь люто облизнув свої очі. Лейтенант Найл негайно позбудеться своєї шкури, не дожидаючи весняного рівнодення, коли плазуни зазвичай линяють.

— Ми можем увімкнути ДНК-гармати? — пошепки, схилившись до вуха Опал, запитав Дрюк.

Піксі похитала головою.

— На це потрібен певний час, кілька хвилин. Гармати перепрограмовано на знищення ДНК гоблінів.

Дрюк обернувся до чотирьох гоблінських генералів.

— Пошліть один загін з тилу, а другий хай нападе з флангу. Здається, вони прямують до комп’ютерного центру. То ми їх там і накриємо.

Після чого Дрюк Глодів кинув на плазмовий екран переможний погляд.

— То ж треба, як доладно все склалось! Навіть краще, ніж сам я запланував, — пробурмотів він. — Тепер настала моя черга, Джуліусе, познущатися з тебе!

Артеміс тим часом поринув у роздуми. Схрестивши ноги, він сидів на камені й подумки програвав різні варіанти порятунку батька, коли вони повернуться до Арктики. Якщо мафія до Артемісового прибуття встигне переховати батька десь у неприступному місці й виставити охорону, тоді зможе спрацювати лиш один план. Проте ризику при цьому не оберешся. Артеміс ще дужче напружив свою думку. Має, має бути інший вихід…

Але тут його увагу привернув якийсь чудний мелодійний звук, що долинав із порожнистої опори. От ніби хто протяжно грав на фаготі. «Гном’ячі гази, — здогадався він. — Усередині цієї колони добра акустика».

Потрібен справжній мозковий штурм. Аби народилась одна-єдина кришталево чиста ідея, що пробилася б крізь цей бруд, у якому він опинився, й врятувала становище.

Однак через вісім хвилин плин його думок знову був порушений. Цього разу — криком про допомогу. Мульч потрапив у біду, й чути було: по-справжньому мучиться.

Артеміс тільки хотів звеліти Лаккеєві допомогти бідоласі, як раптом пригадав, що наразі його вірного тілоохоронця немає поруч. Лаккей рятував Чарівний Народ. Що ж, доведеться Артемісові діяти самому.

Хлопець уткнув голову в дірку. Всередині опори було темно, як у старому черевику, а смерділо вдвічі дужче. Сморід переконав Артеміса, що йому слід прихопити поліційного шолома. Хутенько збігавши по нього в шатл і перевіривши, чи все діє, Артеміс загерметизував шолома і ввімкнув прожектор.

— Гей, Мульче! Ти там, нагорі?