Розділ «ЙоунКолфер Артеміс Фаул. Місія в Арктику»

— Мульче, я хочу поставити тобі одне дуже важливе запитання.

— Став. Я в боргу перед тобою, адже ти врятував мою шкуру.

Артеміс обійняв гнома за плечі.

— Я знаю, як ти проник у «Лабораторії Кобой». Але ж ти не міг повернутися тим самим шляхом — магма спалила б. Тоді як же ти вийшов з будівлі?

Мульч осміхнувся.

— А дуже просто. Я перевдягся в поліційну форму, яку прихопив з собою, ввімкнув сигналізацію, а тоді спокійнісінько вийшов через головний вхід.

— Це не годиться, — спохмурнів Артеміс. — Але ж має бути ще якийсь спосіб… Просто мусить бути!

ДНК-гармати й справді не були в оперативному стані. «Невже пощастило?» — подумав командувач Корч — і тут-таки почув тупіт багатьох ніг позаду.

— Д’Арвіт! — пробурчав він. — Ви двоє йдіть далі, а я спробую їх затримати якнайдовше.

— Ні, командувачу, — заперечив Лаккей. — За всієї поваги до вас, тільки я маю зброю і тільки я вмію нею користуватися. Я затримаю їх біля цього повороту. А ви постарайтесь проникнути в центр.

Холлі була розтулила рота, щоб заперечити, але передумала. З таким здоровилом краще не сперечатися.

— Гаразд, — мовила ельфиня. — Хай щастить. Якщо поранять, лежи нишком, поки я повернусь. Пам’ятай: чотири хвилини.

Лаккей кивнув головою:

— Я пам’ятаю.

— І ще, Лаккею…

— Що, капітане?

— Те невеличке непорозуміння торік… Коли ви з Артемісом викрали мене.

Лаккей задивився у стелю. Він волів би втупити погляд у свої черевики, але заважала Холлі.

— Так, оте… Я все хотів поговорити про…

— Просто забудь про те, що було між нами. Після цього ми квити.