Розділ «ЙоунКолфер Артеміс Фаул. Місія в Арктику»

Мульч, приплющивши очі, вивчав те колихливе желе.

— Гармати й справді дезактивовано. Якби той «кисіль» був живий, наші обличчя досі вже взялися б милою засмагою.

— А що то за іскри?

— Залишкова енергія. Легенько пощипають, але особливої шкоди не завдадуть.

Артеміс кивнув головою.

— Я все зрозумів, — мовив він, налягаючи шолома.

Мульч. аж побілів із жаху.

— Хлопче, ти що, серйозно? Ти хоч уявляєш, що з тобою станеться, коли раптом увімкнуть гармати?

— Я намагаюсь про це не думати.

— А може, тобі й пощастить? — Гном збентежено похитав головою. — Ну то гаразд. Тобі треба проповзти тридцять метрів, а повітря в шоломі вистачить на десять хвилин. Фільтрами не користуйся. Повітря згодом стане затхле, але це краще, ніж усмоктувати плазму. А ще візьми оце.

Він висмикнув із замкової шпарини волосину.

— Навіщо?

— Наскільки я розумію, ти, як прибудеш на місце, захочеш вибратися з труби. Чи ти й не подумав про це, геніальний хлопчино?

Артеміс проковтнув клубок у горлі. Він і справді про це забув. Герой — не той, хто кидається вперед наосліп.

— Вставляй дуже обережно. Пам’ятай: це волосина, а не дротина.

— Вставляти дуже обережно. Зрозумів.

— І не вмикай прожекторів. Галогенне світло може активувати плазму.

Артемісові вже голова йшла обертом від усіх цих настанов.

— І при першій же нагоді неодмінно облийся спеціальною піною. Протирадіаційні балони — синього кольору. Тут вони стоять у кожному кутку.

— Сині балони. Ще щось, пане Копачу?