Розділ «ЙоунКолфер Артеміс Фаул. Місія в Арктику»

Артеміс Фаул. Місія в Арктику

Присвячується Бетті

---

Артеміс Фаул: ПСИХОЛОГІЧНИЙ НАЧЕРК

---

Витяг із опису його підліткових років

Уже в тринадцять років об’єкт нашого дослідження, себто Артеміс Фаул, демонстрував ознаки такого високого інтелекту, якого не траплялося поміж людей від часів Вольфґанґа Амадея Моцарта. В онлайновому турнірі з шахів Артеміс легко взяв гору над чемпіоном Європи Еваном Кашоґі, запатентував понад двадцять сім винаходів і здобув перемогу в конкурсі на найкращий архітектурний проект нового оперного театру в Дубліні. Й це далеко не все. Бо ще він створив таку комп'ютерну програму, за допомогою якої перевів кілька мільйонів доларів з рахунків одного швейцарського банку на свій власний рахунок, підробив добрий десяток імпресіоністських полотен і видурив у Чарівного Народу чималу кількість золота.

Але тут постає цілком закономірне запитання: звідки все це? Що саме штовхнуло Артеміса на злочинні витівки? Відповідь слід шукати в долі, що спіткала його батька.

Артеміс Фаул-старший очолював справжню злочинну імперію, що простиралася від дублінських доків до токійських завулків, але останнім часом він заповзявся утвердитись як законослухняний підприємець. Тож він купив собі вантажний корабель, повантажив на нього 250 000 барил кока-коли й узяв курс на Мурманськ, порт на півночі Росії. Оборудка, яку він уклав, обіцяла чималі прибутки, й не на одне десятиріччя.

Однак, йому на лихо, російська мафія не зраділа появі такого конкурента. Вона ж бо зовсім не бажала втрачати через якогось там ірландського магната добрячий шмат свого власного ринку. І вона взяла й потопила «Фаул-зорю» з її кока-колою в Кольській затоці. Оголосили, ніби Артеміс Фаул Перший пропав безвісти, а насправді вважалося, що він загинув.

Отак Артеміс-менший опинився на чолі імперії, що відчутно підупала. Аби якось відновити родинні статки, він обрав собі такий злочинний шлях, котрий менше ніж за два роки приніс йому понад п’ятнадцять мільйонів фунтів прибутку.

Утім, більшу частину цього здобутку він витратив на спорядження рятувальних експедицій, котрі мали розшукати й врятувати загубленого в Росії батька. Артеміс відмовлявся вірити в його загибель, хоча кожний новий день дедалі переконливіше свідчив, що так воно й сталось.

Артеміс уникав спілкування зі своїми однолітками й страх як не любив ходити до школи, воліючи збувати час за розробками нових і нових підступних задумів.

Отож, хоча його участь — на чотирнадцятому році життя — у придушенні гоблінського повстання і виявилася жахливим, небезпечним досвідом, що міг згубно відбитися на незміцнілому отроцькому розумі, це, можливо, було й краще з усього, що могло трапитися. Принаймні Артеміс не пронидів того часу за робочим столом, розважився й дістав змогу з деким познайомитися.

Шкода тільки, що майже всі ці нові знайомці намагалися його знищити…

Звіт склав: доктор психнаук Ж. Аргон.

Для архіву Академії Легіону Підземної поліції.

---

ПРОЛОГ

---

Мурманськ Північ Росії два роки тому

У бочці палахкотіло вогнище. Двоє росіян мерзлякувато тулилися до цього єдиного джерела тепла, марно сподіваючись відборонитися таким чином від арктичного холоду. Кольська затока — зовсім не те місце, куди хотілося би потрапити після вересня. А що вже казати про Мурманськ. Там навіть білі ведмеді кутаються в шарфи. Холодніше буває хіба що в Норильську.

Хто ж були ті мерзляки? Бійці російської мафії, більш звичні проводити вечори в теплих салонах крадених BMW. Огрядніший з них, Михаїл Васікін, закотив рукав шуби й подивився на циферблат підробленого «Ролекса».

— Чи не замерзла ця штука? — мовив він, стукаючи по згаслому віконечку годинника. — І що тепер — викинути?

— Годі тобі скиглити, — урвав його миршавий товариш, якого чомусь звали Камар (хоча мав би бути Комар). — Мусив би знати, що це ж через тебе ми тут стирчимо.